Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
Проекти СНД: ЄврАзЕС, " ЄЕП, ОЧЕС, ОДКБ, ШОС, "Кавказька четвірка"Кавказький вектор української політикиКавказькі мови
 
Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д.
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

"Кавказька четвірка"

Перша загально кавказька зустріч Президентів Азербайджану, Вірменії, Грузії і Росії за участі керівників 12 республік, країв і областей Північного Кавказу відбулася з ініціативи російської сторони в Кисловодську 3 червня 1996 р. Учасники підписали Декларацію "За міжнаціональну згоду, мир, економічне і культурне співробітництво на Кавказі". На зустрічі 25 січня 2000 р. (Москва) Г. Алієв, Р. Кочарян, Е. Шеварднадзе і В. Путін розглянули актуальні проблеми забезпечення безпеки і стабільності на Кавказі. У Бакинській декларації від 9—10 січня 2001 р. В. Путін і Г. Алієв наголосили на важливому значенні контактів на найвищому рівні між кавказькими країнами, а в підсумковій заяві чергового саміту "Кавказької четвірки" (Мінськ, 31 травня 2002 р.) лідери держав, висловивши тривогу у зв'язку з поширенням на Кавказі тероризму та екстремізму, що містять серйозну загрозу для мирного майбутнього регіону, підтвердили необхідність об'єднати зусилля для протистояння цій небезпеці. З листопада 2001 р. питання стабільності на Кавказі перебуває у полі зору керівників парламентів "четвірки". Під час чергових самітів "Кавказької четвірки" було розглянуто проблеми врегулювання регіональних конфліктів, відзначено істотну роль чотиристороннього формату взаємодії силових відомств країн у протидії міжнародному тероризму.

Виразних контурів регіональне співробітництво кавказьких країн у 2004—2006 pp. набуло в таких сферах, як охорона здоров'я, освіта, культура, захист навколишнього середовища і запобігання природним і техногенним катастрофам. У рамках Меморандуму про взаєморозуміння між міністерствами внутрішніх справ Азербайджану, Вірменії, Грузії і Росії у боротьбі з тероризмом та іншими проявами екстремізму активно співробітничають міністерства внутрішніх справ чотирьох країн.

ВИСНОВКИ

У розвитку СНД можна виокремити два періоди. Перший (1991—1993) — період становлення СНД в результаті об'єктивних чинників, що спричинили її появу: наявність єдиного економічного, правового, військово-оборонного простору, загальної монетарної системи, єдиного механізму союзної промисловості, єдиного виробничого циклу тощо. З 1994 р. умовно розпочався наступний етап функціонування СНД. Його характеризує катастрофічний спад виробництва, ліквідація підприємств-гіганті в, малих і середніх виробництв, тотальна приватизація, розірвання економічних, політичних та гуманітарних зв'язків.

Неспроможність цивілізованого "розлучення" призвела до глибоких системних внутрішніх криз країн-учасниць. Намагання Росії відіграти стрижневу роль не привело до успіху через застосування застарілих, недіючих механізмів для поєднання різних інтересів учасників об'єднання. Це привело до виокремлення з нього інших, так званих субрегіональних, структур — ГУ(У)АМ, ЄврАзЕС, ОДКБ, частково ШОС, які, з одного боку, призводили (на переконання РФ) до послаблення СНД, а з другого — продемонстрували спроможність країн-учасниць мислити і діяти поза рамками простору Співдружності, пристосовуючись до нових викликів і реалій сьогодення (позиція України).

Процесу інтеграції в рамках СНД сприяла б наявність сильного центру-держави, економічна модель якої відповідала б вимогам розвитку сусідніх країн. Сьогодні ж у СНД немає єдиної мети, завдань, немає справжнього лідера. І врешті немає стрижня, навколо якого об'єдналися б усі держави. Щоправда, Російська держава посилює намагання стати таким центром, ядром Співдружності, проте часто підмінює поняття спільних інтересів поняттям російських інтересів. На думку Президента Казахстану Н. Назарбаева, з деяких питань розвитку СНД Росія проводила навіть деструктивну політику, відштовхуючи потенційних союзників. Підбиваючи підсумок шестилітній річниці СНД, тодішній Президент України Л. Кучма зазначав, що Співдружність, яка уявлялася цивілізаційною інтеграційною структурою на зразок Євросоюзу, не ствердилася. В СНД бере гору інший принцип — право сильного. Отже, СНД виконала свою місію лише в політичному й геостратегічному розумінні, зберігши простір від жорстких катаклізмів (прикладом чого може служити колишня Югославія).

Наміри Президентів Білорусі, Казахстану, Росії і України, висловлені в заяві від 23 лютого 2003 р. про новий етап економічної інтеграції, рішимість створити Єдиний економічний простір із Організацією регіональної інтеграції актуалізували для СНД завдання координації інтеграційних процесів у різних форматах.

Активізувалися країни ГУАМ. Україна, яка відчула себе спроможною бути лідером, намагатиметься взяти на себе відповідальність за стабільність Співдружності. Зазначимо, що нині в Україні є такі важелі й підстави, цього прагне й нове керівництво країни. Отже, ГУАМ у форматі балто-каспійсько-чорноморського об'єднання може бути відроджений на нових умовах як центр, що відповідатиме за стратегічну стабільність на просторі СНД, безпеку транзитних шляхів енергоносіїв, розв'язання регіональних криз тощо.

Отже, формування і розвиток зовнішньої політики країн СНД, відносини між ними криють у собі чимало проблем, суперечностей і, хоч як це парадоксально, аполітичності. Держави колишнього радянського простору, які не пройшли природний самостійний шлях політичного та економічного розвитку, не сформували засади своєї внутрішньої і зовнішньої політики, не встигли виявити основні зовнішньополітичні уподобання й визначити пріоритети, форс-мажорно проголосили створення СНД. У цьому зв'язку є зрозумілою обережність деяких учасників Співдружності щодо прийняття відповідальних рішень. Країни СНД розглядають це утворення скоріше як клуб за інтересами, ніж ефективний механізм співробітництва. У рамках організації понад тисячу документів, але ефективність від запровадження їх визначити неможливо. Така ситуація ставить під сумнів наявність об'єктивних причин і вимог часу щодо необхідності існування Співдружності. Це підтверджує і поява в її рамках регіональних і субрегіональних союзів — азіатського, європейського, євразійського, формування таких об'єднань, як ГУАМ, ЄврАзЕС, ЄЕП, Центральноазіатське економічне співтовариство, Союз Росії і Білорусі тощо.

Ймовірно, створення СНД 8 грудня 1991 р. та її розширення в Алма-Аті 21 грудня 1991 р. було зумовлено зародковим станом незалежного державного мислення в республіках колишнього СРСР, невмінням господарювати поза рамками союзу, невизначеністю з майбутнім і побоюванням залишитись наодинці зі своїми проблемами. Творці СНД намагалися переступити через серединну сходинку розвитку суспільних відносин. Об'єктивна реальність, все розставивши на свої місця, підтвердила неможливість ігнорування законів діалектики, створення дещо штучного об'єднання, яке утворилось як рудимент колишнього СРСР, де знаходять прояв великодержавницькі амбіції найрозвинутіших держав, де російські інтереси превалюють над іншими, а втручання v

внутрішні справи сусіда проголошується ледве не аксіомою двосторонніх відносин. Співдружність Незалежних Держав сьогодні — це ілюзорність російської присутності на пострадянському просторі.

Водночас союз суверенних держав, який являє собою СНД, як форма продержавного утворення не може бути стійкою та ефективною, оскільки не забезпечує єдність діяльності членів Співдружності, не створює владних гарантій виконання і зближення держав на шляху економічної інтеграції, поступової реалізації федеративних принципів і регіональної інтеграції. Отже, Українська держава й надалі досить обережно ставитиметься до різних новоутворень в рамках СНД, оскільки в таких інтеграційних об'єднаннях можуть критися як нові можливості для України, так і можливі пастки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси