Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
Художня культура як складова культури духовної. Систематизація видів...Мистецтво та художні ремеслаAгioграфічна, наукова та художня літератураВиди мистецтва та основні художньо-стильові напрямкиПредмет і специфіка художньої літератури
Філософсько-естетичні засади постмодернізму та їх вияв у художній...Наукове та художньо-естетичне пізнанняГоловні тенденції сучасної художньо-естетичної свідомостіЕстетична функціяAгioграфічна, наукова та художня література
 
Головна arrow Література arrow Основи літературознавства - Ференц Н.С.
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розділ 6. Художня література як вид мистецтва

6.1. Естетична функція художньої літератури

6.2. Прекрасне в житті та мистецтві

6.3. Естетичний ідеал

6.4. Види мистецтва, їх класифікація

6.5. Особливості художнього пізнання

6.6. Предмет і специфіка художньої літератури

6.1. Естетична функція художньої літератури

У широкому значенні література —- це все написане, що має суспільне значення. А твори, які мають мистецьку вартість, естетичне значення, називають художньою літературою. Синонімом до терміна "художня література" є красне письменство. А. Ткаченко зауважив, що термін "художня література" — це калька з російського "художественная литература". У нас немає слова "художества" як збірного з різних видів мистецтва, тому доцільно вживати термін "мистецька література", але він незвичний, поки що не прижився у нашій естетиці.

Існують два погляди на те, що таке художня література. Класичне визначення літератури йде від давніх греків. Згідно з цією концепцією, літературою називаємо творче відображення дійсності в картинах і образах, створених засобами мови. Таке відображення має і пізнавальне, і виховне, і естетичне значення.

У кінці XIX — на початку XX століття сформувався й інший погляд на літературу. Згідно з ним літературою називають мистецтво слова. Розуміння літератури як мистецтва утвердилося у XIX столітті у практиці романтиків, які вважали, що поет наділений креативною силою. "Мистецтво, — відзначає Ю. Ковалів, — художня дійсність, рівнозначна довколишній, естетично неповторна, створена за законами краси, оцінювана на підставі сформульованого І. Кантом "незацікавленого інтересу". Хоч мистецтво не має аналогів у реальному світі, однак спирається на принципи мімезису, сформульовані Платоном та Арістотелем, розбудовує внутрішній світ творчості, що тяжіє до універсалізму, протистоїть руйнівному хаосу та утилітарній практиці".1 Ю. Ковалів називає кілька моделей мистецтва:

1) вираження митцем його думок, почуттів, фантазійного мислення, несвідомих імпульсів;

2) засіб спілкування чи ігрової активності;

3) "зображення життя у формах життя";

4) конструювання ризоморфних структур.

Кожна із таких моделей, на думку вченого, має право на існування.

Довгий час мистецтво трактували як засіб естетизації міфів, політики, релігій, педагогіки, утилітарних інтересів. Лише у XIX столітті з'являється теза "мистецтво для мистецтва", яка актуалізує ідею несумісності мистецтва зі службовими функціями.

Марксистсько-ленінська естетика вважала художню літературу специфічною формою суспільної свідомості, яка естетично освоює дійсність, тобто відображає її в конкретно-чуттєвих образах з позицій відповідних естетичних ідеалів. Але мистецтво, як зауважує Б.-І. Антонич, не обмежується простим відображенням дійсності, воно створює нову дійсність, "яка викликає в нас переживання, потрібні для нашої психіки, котрих не може дати нам реальна дійсність"'. Мистецтво може зображувати вигадку і уяву. Отже, у літературному творі художній світ може бути максимально наближеним до реальності (як у реалізмі чи натуралізмі) або максимально відрізнятися від нього — бути містичним, фантастичним, міфологічним.

У мистецтві важливу роль відіграє творча індивідуальність. Крім свідомого, у мистецтві є підсвідоме, ігрове начало. Однак не можна зводити мистецтво виключно до гри, як це робив Ф. Шиллер. Він вважав, що мистецтво виникло з гри, у якій людина відчувала вроджену потребу. Художні образи мають умовний характер, вони захоплюють винахідливістю, оригінальністю асоціацій, майстерністю зображення людського щастя і трагедій.

У будь-якому виді мистецтва присутній елемент гри. Грою є музика, танець, образотворче мистецтво, поезія з її ритмом, римою, асоціаціями, асонансами, алітераціями, театральне, пісенне мистецтво. Творячи або сприймаючи мистецтво, людина отримує емоційну енергію, відпочиває, ставить себе на місце героїв. Але не всяка гра є мистецтвом.

Мистецтво поліфункціональне. Крім ігрової, виконує пізнавальну (гносеологічну), виховну (дидактичну), естетичну (розвиток чуття красивого), оцінну (аксіологічну), моделюючу, комунікативну, емоційну, пропагандистську, прогностичну, компенсаторну (заміщує або доповнює життєвий досвід), евристичну (передбачає розвиток творчих здібностей), культуротворчу (створює духовні цінності), мнемоністичну (сприяє запам'ятовуванню, розвиває пам'ять), гедоністичну (приносить втіху і радість), катарсистичну (звільняє від негативного стану), ідеологічну (суспільну, суспільно-політичну, соціальну) функції. Ідеологію націоналізму утверджували Т. Шевченко, пізній І. Франко, Є. Маланюк, Олег Ольжич, О. Теліга, Ю. Липа, В. Стус, В. Симоненко, націонал-комунізму — Микола Хвильовий, демолібералізму — І. Драч, Ю. Андрухович, О. Забужко.

Мистецтво може виконувати й містичну (релігійну) функцію. І. Качуровський відзначає: "Є містика християнська (до неї близькі М. Зеров, П. Филипович, В. Симоненко) і антихристиянська (антирелігійна, безду-ховна, диявольська — так званий сатанізм). її сповідували російські поети Клюєв, Брюсов, Блок, Гумільов і сучасні постмодерністи".

Художні твори збагачують нас знаннями про світ. Художньо змодельовані явища стають предметом наших роздумів. Про пізнавальну роль мистецтва може йти мова там, де є справжні художні відкриття. У художніх творах осмислюються найскладніші проблеми минулого і сучасності, розкриваються моральний стан суспільства, свідоме й підсвідоме в мотивах і вчинках персонажів. Поеми Гомера "Іліада" і "Одіссея" є скарбницею мудрості давніх греків. Вони дають яскраве уявлення про політичні, економічні, родинні відносини, побут, виховання в Давній Греції. Пушкін у "Євгенії Онєгіні", Лермонтов у "Герої нашого часу", Тургенєв у "Руціні" показали, наприклад, які умови породили зайвих людей і якою була їх роль у Росії середини XIX ст. Бальзак у "Людській комедії" осмислив історію звичаїв, розкрив пороки і чесноти, соціальні явища, економічні проблеми французького суспільства XIX ст.

Т. Шевченко у повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1858 р.) писав, що високе мистецтво сильніше діє на душу людини, ніж сама природа. Давні греки вважали, що мистецтво очищає душу людини від зла, робить її добрішою. Мистецтво здатне звільнити людину від негативних емоцій зі стресовими переживаннями, перенести її в інший світ звуків, кольорів, музики, фантазії, звільнити від втоми і напруги. Деякі твори мистецтва можуть мати і негативний вплив на читача чи глядача. Це стосується, зокрема, творів, які зосереджують увагу на людській жорстокості, естетизують приниження людини, вбивства.

Як відомо, художні твори впливають не лише на розум, але й на почуття. Почуття, які викликають твори мистецтва, називаються естетичними. Те, наскільки цікаво зображено в художньому творі естетичне, залежить від таланту митця.

О.П. Довженко писав, що мистецтво, в якому немає краси, погане мистецтво. "Якщо вибирати між красою і правдою,— писав він, — я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне. І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому".

Художньо досконалі твори приносять естетичну насолоду. Вони дають можливість відчути багатство і красу людської душі, природи, майстерність художнього зображення.

Естетичне може мати в художньому творі форму прекрасного, піднесеного, трагічного, потворного, героїчного, драматичного, комічного, сатиричного, гумористичного, ліричного.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси