Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯРЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИСинтаксичні особливості ділових паперівПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯПРОСТЕ ДВОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
 
Головна arrow Документознавство arrow Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В.
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

6.2. РЕЧЕННЯ

§ 6. РЕЧЕННЯ ЯК ОСНОВНА СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ

В ієрархічній системі синтаксичних одиниць речення посідає центральне місце. Воно розглядається, з одного боку, як одиниця, що утворюється зі слів і словосполучень, а з другого - як одиниця, що вичленовується з тексту. Утворюючи речення, слова й словосполучення об'єднуються синтаксичними відношеннями й виражають думку, тобто якесь повідомлення про предмети і явища дійсності. У реченні виражається ставлення мовця до фактів дійсності з погляду ствердження, заперечення, непевності, вірогідності, невірогідності.

Переважна більшість речень має типову формально-синтаксичну будову - наявність предикативної пари (підмета і присудка).

Речення - багатоаспектна одиниця, виділення якої базується на таких ознаках, які репрезентують його структурно-семантичну єдність:

1) самостійність функціонування;

2) предикативність;

3) інтонаційна оформленість та смислова завершеність;

4) граматична організованість.

Сукупність цих ознак і характеризує речення як одиницю мови й мовлення.

Отже, речення - це граматично й інтонаційно оформлена за законами певної мови комунікативна одиниця, яка є основним засобом формування, вираження й повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій: / спасе того в недолі наша мрія золота, наше гасло і мета: рідна мова в рідній школі; Живіть! Ідіть на сизі гори, в тернах співаючи пісні, летіть в незмірені простори, назустріч сонцю і весні (3 тв. О. Олеся).

Речення співвідноситься з логічним судженням: Моя мати - наївність, тиха жура і добрість безмежна (М. Хвильовий). У цьому реченні стверджується думка, яка є судженням, а формою вираження його є речення.

Речення й судження - поняття співвідносні, але не тотожні. Судження є предикативним поєднанням суб'єкта, тобто поняття про певний предмет, і предиката, що виражає ознаку суб'єкта. Суб'єкт виражається групою підмета, а предикат - групою присудка: Мова (суб'єкт) є дивовижне і досконале творіння народного духу (предикат).

У судженні завжди наявні два головні члени, а речення може складатися й з одного: Осяяти землю безщасную треба (Леся Українка); Пізній вечір. Темінь (В. Козаченко). У першому реченні словесно не виражений суб'єкт, у другому - предикат.

Судження виражається лише реченням, а речення може виражати, крім судження, почуття, емоції, переживання людини: Весна, Весна! Яка блакить, який кругом прозорі (П. Тичина).

Отже, кожне судження є реченням, але не кожне речення є судженням (не є судженнями питальні, спонукальні бажальні речення).

Найістотнішими ознаками речення є предикативність, модальність та інтонація.

Предикативність - це відношення повідомлюваного до дійсності. Вона охоплює ті особливості речення, що репрезентують:

а) повідомлюване як реальне (у теперішньому, минулому або майбутньому часі): В синіх скелях поезії волею й розумом я обтесую слово, мов камінь тверде (Л. Забашта); Пошив собі їжачок з будякових колючок гарнесенький кожушок (О. Олесь); Я тебе шукатиму, шукатиму, я тебе чекатиму, чекатиму, я про тебе у людей питатиму, все віддам за тебе без ваги (С. Летюк);

б) повідомлюване як ірреальне, тобто можливе, бажане, необхідне: Ніжну, ніжну, як подих билини, я хотів би вам пісню сплести. Із проміння зорі, із ниток павутини... (О. Олесь). У наведених прикладах не тільки говориться про окремі події, стверджується наявність їх, а й виражається ставлення авторів до змісту повідомлення (його бажаність чи небажаність, необхідність, імовірність). Оцінка змісту мовцем реальності/ірреальності називається модальною. Засобами вираження модальності є форми способів дієслів-присудків, інтонація, модальні слова, частки. Дієслова дійсного способу позначають дії реальні, що відбуваються чи не відбуваються, дієслова наказового способу виражають дії бажані, а дієслова умовного способу - дії ірреальні, імовірні. До модальних слів належать повнозначні слова, за допомоги яких виражається оцінка повідомлюваного (на щастя, на жаль, мабуть, напевно, безперечно, до речі та ін.). Модальні частки (наче, неначе, мов, немов, ніби), інтонація можуть надавати висловлюванню характеру невизначності. Пор.: Він думає. - Мабуть, він думає. - Він ніби думає.

Істотною ознакою речення є інтонація, яка виступає засобом оформлення предикативності й модальності. Інтонація оформляє речення як цілісну комунікативну одининю. Залежно від комунікативного призначення речення виділяють інтонацію повідомлення, запитання, спонукання тощо. А в дзвінкій прохолодній сині пропливають ключі журавлині! (Н. Кащук)

Інтонація виконує і роль супровідного способу виділення комунікативного центру висловлювання. Інтонаційні особливості є важливим засобом розрізнення типів речень за метою висловлювання: розповідних, питальних і спонукальних.

Предикативність та інтонаційна завершеність є основними ознаками речення, що відрізняють його від словосполучення і слова.

 
Увага, даний підручник має низьку якість розпізнавання
Для отримання якісного зображення скористайтеся завантаженням підручника
одним файлом в форматі Djvu на сторінці Зміст
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси