Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
МисленняМИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТОсобливості мислення дитини від народження до 7 роківМИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТМислення і моваІндивідуальні особливості мисленняМисленняМИСЛЕННЯ ТА МОВАМисленняДеякі розлади мислення
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія - Павелків Р.В.
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

5.6. Види мислення

Теоретичним джерелом для виокремлення видів мислення є принцип єдності психіки і діяльності. Діяльність людини, як відомо, визначає особливості організації психічних явищ. Своєрідність діяльності зумовлює специфіку психічного складу тієї чи іншої якості людини.

Існування різних видів мислення зумовлено насамперед своєрідністю конкретних видів діяльності людини на різних етапах розвитку.

У науці мають місце дві головні точки зору про види мислення.

Згідно з першою види мислення є самостійними типами психічної активності, тобто в кожного виду мислення є свої особливі механізми. Доказом цієї точки зору є факти складності (аж до неможливості) взаємостосунків суб'єктів з різними видами мислення. Ідеться про специфічні особливості розуміння людьми одних і тих самих явищ, ситуацій тощо. Наприклад, нерозуміння, яке існує між батьками та дітьми, представниками різних професій, людьми, що мають різний соціальний статус, нормальною і психічно хворою людиною. Сюди ж належать і труднощі встановлення взаєморозуміння, пов'язані з особливостями національного характеру („англійський гумор"). Ця позиція стверджує, що різні ментальні світи закриті один для одного і каналів їх перетину практично не існує.

Друга точка зору апелює до ідеї єдиного інтелекту: визначає існування єдиних універсальних законів організації людського розуму. Усі проблеми, які розв'язує людина, незалежно від їх специфіки, розв'язуються за допомогою єдиного інтелекту. Механізми мислення універсальні, відмінні лише конкретні прояви мисленнєвої діяльності. Дослідники наводять такі аргументи, що свідчать на користь цієї позиції.

1. Антропологічні. Аналіз мислення людей, які живуть у різних культурах у різні епохи, показує існування спільних рис мисленнєвої діяльності: і для середньовічного вченого, і для сучасного характерна однакова, досить визначена стратегія спілкування зі світом у процесі його пізнання.

2. Лінгвістичні. Існують мовні універсали — правила породження мовлення, за якими всі мови мають приблизно один корінь. Наприклад, кожна мова має особові займенники першої — третьої особи. Учений — мовознавець Л.В. Щерба придумав такі беззмістовні фрази, які однаково розуміли представники різних рас і націй, що говорять різними мовами. 3. Психологічні. Вивчення онтогенезу мислення показує, по-перше, наявність фаз у розвитку мислення, які закономірно змінюють одна одну: а) спочатку дитина будує думку з опорою на перцептивні ознаки об'єкта (2-3 роки); б) пізніше дитина опирається на функціональні ознаки (що об'єкт робить?), наприклад, собака - це те, що гавкає; в) пізніше (після 8-9 років) дитина виокремлює категоріальні ознаки, спираючись на які, вона продукує поняття, оформляє судження, робить умовиводи. По-друге, ефект центрації, про який згадувалося раніше (тобто побудова судження на грунті зовнішніх, видимих ознак об'єкта), характеризує розвиток мислення всіх без винятку дітей. Цей ефект називається ефектом Ж. Піаже. Нагадаємо сутність експериментів з вивчення цього феномена: на очах у дитини ліплять з пластиліну дві абсолютно однакові за розміром кульки, потім з однієї роблять „ковбаску". Після цього в дитини запитують, де пластиліну більше. Дитина відповідає, шо в „ковбасці". І ще один експеримент: у дві абсолютно однакові за розміром посудини наливають воду. Потім на очах у дитини воду з однієї посудини переливають в іншу, більш вузьку і високу. На запитання, у якій з посудин води більше, дитина відповідає: у вужчій і вищій.

Цей ефект спостерігається у дошкільників і молодших школярів. Вони не можуть абстрагуватися від найбільш очевидних ознак предметів („ковбаска" займає на столі більше місця, ніж кулька; рівень води у вужчій посудині вищий, ніж у ширшій), що не дає дитині підстави зробити правильний висновок. Іншими словами, у дошкільників і молодших школярів ще не сформоване поняття „кількість", яка не змінюється ні в першому, ні в другому випадку.

По-третє, існують сензитивні (тобто оптимальні) періоди для розвитку мовлення (6 місяців —1,5 року); для формування пізнавальної мотивації (3-5 років); для формування навичок саморегуляції мисленнєвого процесу (12-15років). Усі ці факти свідчать на користь принципу „єдиного інтелекту", сформульованого Б.М. Тепловим.

Існує кілька класифікацій видів мислення, кожна з яких ґрунтується на певних критеріях.

Аналізуючи види мислення в соціогенезі, слід звернутися до результатів вивчення видів мислення людей, що знаходяться на різних етапах історичного розвитку людства. Піонером у вивченні первісного мислення був Леві Брюль. До нього це мислення розглядалося як алогічне або антилогічне. Леві Брюль трактує первісне мислення як пралогічне, тобто мислення, яке має іншу логіку.

Первісне мислення має такі риси (за Леві Брюлем): 1) фіксованість на містичних причинах; 2) байдужість до протиріч; 3) специфічність матеріалу мислення (одиницею первісного мислення є психічні образи особливого роду, у яких домінують дійові та емоційні елементи досвіду); 4) підпорядкованість закону партиципації (поєднання (співпричетність) явищ, коли межі між окремими предметами розмиті); 5) наявність неочікуваних комбінацій ідей.

Іншим конкретним критерієм для виокремлення видів мислення в соціогенезі є рівень культурного розвитку суспільства, у якому живе людина і який зумовлює характерні риси мислення цієї людини (менталітет). О.Р. Луріяу 1930-1931 pp. провів порівняльне дослідження специфічних психологічних особливостей людей, які живуть у різних соціально-економічних і культурних умовах. Зокрема населення Узбекистану жило при царизмі довгі роки в умовах глибокої економічної і культурної відсталості. Неграмотні чоловіки вели одноосібне господарювання примітивними дідівськими способами, жінки жили замкнено й уособлено за законами шаріату.

У результаті виявилися досить своєрідні особливості психічної діяльності: їхнє мислення носило конкретний, образний характер, досліджувані відчували труднощі в розв'язанні простих задач,які вимагали абстракції та узагальнення. Наприклад, коли

необхідно було здійснити класифікацію об'єктів, вони не здійснювали формально-логічних операцій, виокремлюючи їх спільну ознаку, а замість цього виходили з відомих їм конкретних ситуацій із свого життєвого досвіду.

Критерій класифікації Види мислення

Етап соціогенезу

Етап історичного розвитку людства

• Первісне мислення

• Мислення сучасної людини

Рівень розвитку культури суспільства

•Мислення людини примітивного співтовариства

•Мислення людини в суспільстві, яке знаходиться на високому рівні розвитку

культури

Етап онтогенезу

Стадії розвитку в онтогенезі

• Наочно-дійове

• Наочно-образне

• Словесно-логічне (понятійне, абстрактне)

Залучення до різних видів діяльності

• Практичне

• Художнє

• Наукове

Рівень узагальнення

• Емпіричне

• Теоретичне

Міра розгорнутості

* Дискурсивне

• Інтуїтивне

Адекватність відображення реальної дійсності

• Реалістичне

• Аутистичне

Міра новизни й оригінальності

• Репродуктивне

• Продуктивне(творче)

Вплив на емоційну сферу

• Патогенне

• Саногснне

Так, із числа зображених на картинці чотирьох об'єктів (сокира, лопата, пилка і дерево) необхідно залишити подібні і відділити „зайві". У результаті досліджувані об'єднують у групу пилку, сокиру і дерево, а лопату відділяють як зайву, пояснюючи, що об'єднали ті предмети, які реально використовуються для обробки дерева. При розв'язуванні силогістичних задач „На далекій Півночі, де завжди лежить сніг, усі ведмеді білі. Місцевість X знаходиться на далекій Півночі. Якого кольору там ведмеді?", дається відповідь: „Не буду обманювати і розповідати про те, чого не бачив", „Ніколи там не був, нічого про це не знаю". Таким чином, висновки робилися не на ґрунті співвідношення великого і малого посилання силогізма, а на грунті власного досвіду.

О.Р. Лурія виокремив три причини, які викликають труднощі словесно-логічного міркування. Перша полягає в недовірі до вихідного посилання, якщо воно не відтворює наочного особистого досвіду, у відмові прийняти його і виходити з нього, як із досить реального підґрунтя для подальших міркувань. Друга причина полягає в тому, що посилання силогізму не мало для досліджуваних всезагального характеру, а сприймалося радше як окреме повідомлення, що відтворює якесь явище. Третя причина пов'язана з тим, що силогізм легко розпадається у досліджуваних на три незалежні, ізольовані окремі положення, які не утворюють єдиної логічної схеми. Розв'язання спеціально складених арифметичних задач, умова яких суперечила реальному практичному досвіду, виявлялося недосяжним для досліджуваних: вони або відмовлялися розв'язувати, або говорили, що запропонована умова неправильна, що „так не буває". Великі труднощі викликала також вимога ставити довільні питання, що пов'язано з необхідністю відірватися від безпосереднього досвіду і формулювати питання, що виходять за його межі.

Коли О.Р. Лурія запропонував розроблені ним тестові завдання тим узбекам, які в той час почали жити по-новому, одержали хоча б початкову освіту, то в результаті виявилося, що вони мислять по-іншому і розв'язують інтелектуальні задачі не гірше, ніж культурні європейці.

Таким чином, проведене дослідження показало, що виявлені особливості мислення (домінування наочно-дійового і наочно-образного мислення) у неграмотних досліджуваних не визначені генетичними чинниками, не є чимось іманентно властивим представникам тієї чи іншої раси або національності. Розвиток мислення визначається розвитком суспільної практики і культури.

Виокремлення видів мислення в онтогенезі (вони інакше позначаються як стадії розвитку) є традиційною лінією вивчення мислення. Це так звана трійка: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне (понятійне) мислення.

Наочно-дійове мислення (6 місяців — 3 роки). До 6 місяців дозрівають ті структури, які відповідають за мовленнєву активність дитини. Головною одиницею цього мислення є дії. Провідним чинником розвитку мислення є маніпуляції з предметами. Предметна дія — головний засіб контакту зі світом. Предмет виступає певним продовженням власних дій (наприклад, падає іграшка і дитина стискує руку). Дія виступає засобом аналізу ситуації.

Наочно-образне мислення (3-7 років). Головною одиницею є наочний образ. Мислення дітей підпорядковане логіці перцептивних уявлень (вражень). Оригінальність дитячого мислення — наслідок його образної точності („Індик—це курка з бантиком").

Словесно-логічне (понятійне) мислення (8-9 років і далі). Головна одиниця словесно-логічного мислення — поняття. Властивостями цього виду мислення є:

1. Індуктивно-дедуктивний характер, який полягає втому, що понятійна думка завжди рухається в системі окремих загальних ознак. Продемонструємо це на рівнях формування поняття „собака": 1) рівень асоціативного зв'язку (ситуація полювання, миска для собаки, дресура); 2) рівень зовнішнього опису об'єкта (чотири ноги, голова, шерсть тощо); 3) рівень функціонального опису об'єкта (що робить об'єкт—гавкає, кусає); 4) рівень внутрішньоструктурного опису об'єкта (яку внутрішню будову має об'єкт); 5)рівень аналогій (собака-кішка); 6) рівень родового узагальнення (їх може бути багато).

Кожне поняття в мисленні знаходиться на певній точці, яка позначається як „довгота" і „широта" поняття. Довгота поняття — це його положення на „вертикальній" осі знання між украй наочною (перший рівень) і вкрай абстрагованою думкою про об'єкт (шостий рівень). Наприклад, на шостому рівні собаку можна визначити як матеріальне тіло і далі як частину природи, частину живої природи тварину, ссавця, хижака тощо. Іншими словами, довгота поняття — це міра представленості в ньому єдності конкретного і абстрактного або міра його узагальненості.

Широта поняття—характеристика відношення цього поняття до об'єкта, місце застосування його до певного пункту дійсності. Широта поняття — це місце, яке займає дане поняття серед інших понять тієї самої довготи, але відноситься до інших точок дійсності. Наприклад, наскільки правомірним є віднесення собаки до хижаків?

2. Системність — це здатність переходити від нижчих рівнів узагальнення понять до вищих. Так, це можна продемонструвати на прикладі формування поняття „зародок", яке включає в себе таку систему понять:

яблуко і вишня - фрукти огірок і буряк — овочі овочі і фрукти — плоди плоди і яйце - зародки.

3. Довільність, тобто можливість самоконтролю за власною мисленнєвою діяльністю. Критерієм високого рівня сформованості думки про предмет є сформованість відповідної понятійної системи про нього.

Понятійне мислення — інтегральна форма мисленнєвої активності. В утворенні понять беруть участь усі психічні функції, пізнавальний досвід людини, насамперед його образні, сенсорні враження. М.О. Холодна виокремила специфічні функції образів у понятійному мисленні:

- образи дозволяють поєднувати знання, одержані людиною ззовні, через систему словесних знаків з її власним індивідуальним досвідом, який набувається у ході власної взаємодії з навколишнім світом;

- наявність образних компонентів у мисленні різко прискорює його перебіг;

- завдяки образам понятійне мислення насичується емоціями і почуттями, тобто стає пристрасним;

- образи дають можливість робити несподівані узагальнення, викликати оригінальні асоціації, що в цілому надає мисленню рис творчого процесу.

За критерієм включення мислення в ті чи інші види діяльності О.М. Ткаченко виокремив три види мислення, які можна позначити як види професійного мислення: практичне, художнє і наукове.

Практичне мислення. Воно виявляється в організації виробництва, у диспетчера, спортсмена, військового тощо. Головною його одиницею є дія, якій підпорядковані образні і понятійні компоненти. Це мислення відрізняється оперативністю і динамічністю. Йому властива специфічна форма узагальнення - узагальнення дій, що приводить до вироблення плану, контролю. Критерієм практичного мислення є досягнення практичного продукту. Особлива роль у регуляції такого мислення відводиться вольовій сфері.

Художнє мислення. Головною його одиницею є образ. Особлива форма узагальнення у такого мислення — типізація як узагальнення образного досвіду. Провідна роль у регуляції належить емоційній сфері. Відмітними характеристиками художнього мислення є емоційність і символічність. Таке мислення необхідне художникам, артистам, музикантам, конструкторам тощо.

Наукове мислення. Його головною одиницею є поняття, специфічною формою узагальнення — абстрагування, ідеалізація і формалізація. Особливе значення має засвоєння знакових засобів. Регулююча роль відводиться інтелектуальній сфері загалом.

Не слід пов'язувати ці види мислення зі стадіями розвитку мислення. Прикладом зрілих форм професійного мислення виступає: технічне мислення (Т.В. Кудрявцев); оперативне мислення (Д.Н. Завалішина); візуальне мислення (Р. Арнхейм).

У наведеній нижче таблиці представлені критерії розмежування емпіричного і теоретичного мислення (за В. В Давидовим).

Американський психолог Дж. Гілфорд висловив ідею про існування двох типів мислення: конвергентного та дивергентного.

Конвергентне мислення — це мислення, яке прагне до досягнення одного-єдиного правильного результату. Воно грунтується на знаннях. Критерій істинності даного мислення заданий іззовні. Основним механізмом цього типу мислення є логічні операції (аналіз, синтез).

Дивергентне мислення—це мислення, що йде в різних напрямах, яке передбачає множину рівною мірою правильних варіантів розв'язання задачі. Цей тип мислення грунтується на інтуїції. Головним його критерієм є оригінальність, психологічним механізмом - фа асоціацій, емоційні чинники. Ці механізми реалізуються на рівні підсвідомих процесів. Головною характеристикою дивергентного мислення є креативність—здатність породжувати нові, незвичайні ідеї. Креативність різною мірою властива людям.

Виокремлюють такі показники креативності:

1. Швидкість - кількість ідей, які людина здатна продукувати за одиницю часу.

2. Оригінальність - рідкісність ідеї, міра відмінності ідеї від загальноприйнятих стандартів.

3. Гнучкість - легкість переходу від однієї ідеї до іншої. 4. Сприйнятливість - чутливість до деталей, нюансів, парадоксів.

5. Метафоричність — здатність переносити властивості одного предмета (явища) на інший на основі ознаки, спільної для обох предметів, що зіставляються.

Критерій

Емпіричне мислення

Теоретичне мислення

Об'єкт

Випадковий вибір зовні подібних предметів та явищ

Група реально взаємодіючих предметів

Результат

Виявлення зовнішніх зв'язків світу

Аналіз сутності того, що відбувається, опис законів

Одиниця

Поняття як форма фіксації формально спільних ознак

Поняття як одиниця теоретичного знання

Джерело

Природні речі, явища; думка рухається „знизу", це узагальнення речей

Сфера мисленнєвого, сукупність теоретичних абстракцій; узагальнення думок, думка рухається „зверху"

Головні функції

Підведення об'єктів під уже відомі ознаки Впізнавання Класифікація

Пояснення

Відкриття нових сторін об'єктів

Між показниками конвергентного і дивергентного мислення немає прямо пропорційної залежності. Конвергентне мислення діагностується за допомогою інтелектуальних тестів, результатом чого є показник IQ (коефіцієнт розумової обдарованості). Дослідження свідчать про те, що в групах досліджуваних

з низькими та середніми показниками IQ мають місце відповідно низькі і середні показники креативность У групах з високим IQ показники креативності можуть бути як високі, так і низькі. Така закономірність спостерігається після приблизно 120 одиниць IQ. Люди з високим IQ і низькою креативністю - жертви традиційної системи освіти, яка ставить собі за мету забезпечення учнів максимальною кількістю готових знань. Як відомо, „многознание уму не научает". Люди з високим показником IQ і креативності інтенсивно вивчаються психологами в контексті проблеми обдарованості.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси