Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
Основні причини виникнення організаційних конфліктівСутність, передумови виникнення, ознаки та функції політичних партійЧинники та фактори виникнення конфліктівФункції політичних конфліктівСтруктура та причини виникнення конфліктівКласифікація конфліктів, причини їх виникнення. Методи вирішення...Етнічні конфлікти: чинники виникнення та шляхи врегулюванняКонфлікт, його структура та причини виникнення, реагування на...Сутність поняття "конфлікт" і причини його виникненняЕтнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та...
 
Головна arrow Політологія arrow Політологія - Вегеш М.М.
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів

Сучасна теорія і практика політології свідчать, що з розвитком ринкових умов і запровадженням конкурентних відносин значення управління конфліктами зростає. Люди неоднаково сприймають і оцінюють ті чи інші події, і це досить часто призводить до спірних ситуацій. Якщо ситуація, що виникла, несе в собі загрозу для досягнення мети навіть одному із учасників взаємодії, то виникає конфлікт.

Спірна ситуація виникає, коли хоча б одна із сторін сприймає ситуацію як конфліктну, виникає інцидент (привід), починається відкрита конфліктна взаємодія, і тоді розгортається конфлікт. Отже, конфліктна ситуація — це накопичені суперечності, пов'язані з діяльністю соціальної взаємодії, що об'єктивно створюють підґрунтя для реального протиборства між ними. Конфліктна ситуація — це основна умова виникнення конфлікту на підставі порушення балансу інтересів учасників взаємодії. Тому конфлікт справедливо розглядають як наслідок розвитку суперечності.

На думку Л. Козера, Р. Дарендорфа, К. Боулдінга, Р. Макка, Р. Снайдера, суперечність переростає у конфлікт, якщо наявна частина його основних ознак. Серед таких ознак головними вони передбачають:

— необхідною умовою конфлікту є наявність як мінімум двох протилежних сторін. При цьому сторони розуміються досить широко. Це можуть бути індивіди, групи, класи, навіть культури, етноси, конфесії, релігійні секти, партії, партійні фракції тощо. Сам конфлікт, його розвиток веде, на їх думку, до ситуації, у якій реально є принаймні два супротивники і наявна конфліктна ситуація;

— конфлікт виникає у зв'язку із наявністю "дефіциту" двох видів: "позиційного" і "дефіциту джерел". Під першим розуміється неможливість одночасного виконання однієї ролі або функції обома суб'єктами, що ставить їх у позицію змагальності. У другому випадку йдеться про недостатність яких-не-будь політичних цінностей (справедливості, політичної демократії, свободи, рівності), оскільки два суб'єкти одночасно не можуть задовольняти свої домагання повною мірою;

— конфлікт виникає тільки тоді, коли сторони домагаються вигоди, користі, зиску за рахунок одна одної. Таким чином, успіх однієї сторони означає неуспіх, поразку другої, а сама конфліктна поведінка виглядає як намагання ліквідувати, або ж, як мінімум, поставити під контроль другу сторону;

— дії конфліктуючих сторін спрямовані на досягнення несумісних і взаємновиключних цілей (цінностей) і, отже, зіштовхуються;

— одним із важливих аспектів конфліктних відносин є влада. При конфлікті завжди висувається намагання досягнення, зміни або збереження суспільної позиції — спроможності контролювати і направляти поведінку іншої сторони;

— конфліктні відносини являють собою основу суспільних процесів і відіграють важливу соціальну роль;

— конфліктний процес являє тимчасову тенденцію до порушення взаємовідносин між сторонами;

— конфліктні відносини не руйнують систему, а, скоріше, сприяють змінам соціальних норм і орієнтацій;

— до виникнення політичних конфліктів приводять зіткнення економічних інтересів, духовних і культурних цінностей, етнонаціональних і релігійних потреб тощо.

Виявлення і вплив на розвиток політичного конфлікту в цілому — корисна і потрібна справа. Не варто вводити людей в оману з допомогою міфу про все загальну гармонію інтересів. Суспільство, владні структури і окремі громадяни досягатимуть більш ефективних результатів у своїх діях, якщо будуть не закривати очі на конфлікти, а вивчати причини їх виникнення.

Серед причин політичних конфліктів у тоталітарних режимах є:

— надмірна централізація державної влади. Наявність розгалуженої системи таємних і відкритих організацій влади, які здійснюють свій вплив на всі соціальні прошарки, всі сфери суспільного життя, а це не може не породжувати опір владі, дисидентство, еміграцію;

— відсутність можливості легальної політичної протидії існуючій владі;

— всезагальна ідеологізація суспільного життя і жорстока "боротьба" із інакомислячими;

— жорсткий контроль над отриманням, обробкою і розповсюдженням інформації і на цьому грунті не випадкове виникнення різних "самовидавництв";

— розрив між декларованими принципами і фактичною стороною політики, яка проводиться, між словом і справою. Подвійний стандарт в політиці, ідеології, житті, моралі;

— відсутність діючого механізму впливу громадян на політику держави і, як наслідок, невдоволеність у простих людей існуючим способом життя.

У ліберально-демократичних режимах найбільш загальною причиною соціально-політичних конфліктів є нерівне положення, яке займають люди в "координованих системах", де одні управляють і командують, другі — вимушені підпорядковуватись і виконувати вказівки. Іншими словами, політичний конфлікт виникає через питання влади.

Панівним в даній асоціації є "соціальний клас", який протистоїть домаганням на його владу з боку підлеглого йому в цій асоціації.

За Р. Дарендорфом, існує докорінна причина соціально-політичного конфлікту між тими, хто командує, управляє, і тими, хто підпорюється, виконує вказівки. У зв'язку з цим вчений оголошує "соціологічною нісенітницею" і "утопією" марксистський ідеал комунізму — безкласове суспільство, яке не знає антагонізмів.

Аналізуючи причини поведінки сторін у різних політичних конфліктах, неважко помітити, що вони здебільшого зводяться до намагання задовольнити свої інтереси. Зіткнення інтересів із особливою гостротою проявляються у політичній сфері. Адже політичні інтереси являють собою узагальнений, концентрований вираз усіх інших інтересів, оскільки у них втілюється ставлення відповідного класу і соціальної групи, прошарку до партії, політичної влади в суспільстві: чия це влада, як вона розподіляється, реалізується, використовується. Корисливість, помста, ненависть, недоброзичливість, об раза, невдоволення прийнятим рішенням (хто командує), намагання забезпечити себе матеріально і в майбутньому — от невелика частина політичних конфліктів, які зустрічаються в практиці. Конкретні причини політичних конфліктів лежать в основі поведінки протилежних сторін і вони впираються в інтереси сторін, які у більшості випадків несумісні або протилежні (Гітлер домагався захоплення чужих земель, європейські країни — незалежності і суверенітету тощо).

Не менш різноманітною є мотивація групових політичних конфліктів: економічні труднощі, політичні симпатії і антипатії, домагання політичного лідерства, національна гордість і зневага до інших національностей, національних меншин, конфесій і багато інших.

При аналізі інтересів як основи причин політичного конфлікту більшість дослідників звертають увагу на суміжні соціальні і психологічні явища, в тому числі, які генетично передували інтересам. Такими є і категорія потреб — первісний спонукач до діяльності при нестачі яких-небудь умов життєдіяльності соціального суб'єкта, форма вираження його необхідності в чому-небудь. Потреби передують інтересам, які являють собою усвідомлену потребу, бо тільки усвідомлена потреба стає побуджувачем діяльності через прояви у мотивах, бажаннях, цілях, інтересах людей.

Р. Дарендорф стверджував, що суспільство, народжуючи нерівність, породжує конфлікти, насамперед політичні. При цьому, наголошував він, предметом політичного конфлікту є життєві блага, точніше — їх нерівномірний розподіл.

Причиною політичних конфліктів є зіткнення ціннісних орієнтацій: ліві — праві, ліберали — консерватори, інтервенціоністи — ізоляціоністи та ін. Є підстави стверджувати, що розбіжності в цінностях — одна із основних причин і передумов політичного конфлікту. Коли ці розбіжності виходять за певні межі, виникає конфлікт, ба навіть і криза.

Більшість авторів західної політичної науки виходять з того, що в кінцевому рахунку конфлікти визначаються свідомістю людей. Причинами, які викликають політичні конфлікти, називають незбігання індивідуальних і суспільних цінностей, розлад між сподіваннями та практичними намірами і вчинками осіб, нерозуміння своїх дій стосовно один до одного, логічні помилки і семантичні труднощі в процесі комунікації, недостатність і неякісність інформації. В цьому плані соціально-політичні зіткнення трактуються як зіткнення "конфліктуючих свідомостей", а їх головні причини — недосконалість людської психіки, невідповідність між реальністю і уявленням про неї.

Джерело політичного конфлікту — в почуттях і емоціях, які псують взамовідносини сторін, це у природі цих взаємовідносин (Л. Козер).

Не менш багатогранні причини політичних конфліктів на міжнародній арені: територіальні претензії однієї країни до іншої (всупереч діючим міжнародним договорам), національна пригніченість, нерівне положення державної нації і національних меншин, особливо з прикордонною праматірною державою, та інші.

Не претендуючи на кінцевість думки, можна стверджувати: універсальне джерело політичного конфлікту полягає у несумісності претензій сторін при обмежених можливостях їх задоволення. Політичний конфлікт вічний, позаяк неможливе створення такої суспільної системи, при якій потреби всіх були б цілком задоволені. Але домагатись цього потрібно.

Автори загальної теорії конфлікту вважали, що політична організація суспільства може уникнути конфліктів. Вони визнавали можливість суперечностей між метою окремої особи і метою організації в цілому, між лінійним і штабним персоналом, між повноваженнями і можливостями окремих осіб чи груп. На їх думку, людські взаємовідносини в організації можуть попереджувати виникнення конфлікту.

Сучасна точка зору полягає в тому, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не лише можливі, але можуть бути і корисними, бо конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, надає додаткову інформацію, допомагає виявити більшу кількість альтернатив чи проблем. Це робить процес прийняття рішень більш ефективним, оскільки дає людям можливість висловити свої думки і тим самим задовольнити свої особисті потреби в повазі до влади. Політичні конфлікти в суспільстві можуть бути факторами його стійкої рівноваги і міцності. На думку американських політологів, суспільство постійно "зшивається воєдино" своїми політичними конфліктами. Проте можливий й інший, негативний бік конфлікту. Політичний конфлікт може загрожувати інтеграції суспільства, негативно впливати на необхідні зміни співвідношення гілок влади, центральної влади і органів місцевого самоврядування (самоуправління), викликати розкол у малостійких групах.

Таким чином, конфлікт може бути функціональним (лат. functio — діяльність, призначення) і вести до підвищення ефективності організації та дисфункціональним (лат. dusf unctio — порушення, розладнання функцій), що призводить до зниження особистого чи групового співробітництва.

Дослідження в галузі функціональних можливостей конфліктів вперше були проведені Л. Козером і Р. Дарендорфом. Вони узагальнили позитивні і негативні функції конфліктів в тих чи інших ситуаціях.

Серед них видатні конфліктологи виокремлюють такі:

— сигнальна (нім. "Signal" — подавати сигнал, повідомляти) функція характеризує конфлікт як показник відповідного стану суспільства. Де є конфлікт, там у суспільних зв'язках і відносинах щось розладналося, щось потребує серйозних перетворень. Не можна стверджувати, що пізнавальний бік сигнальної функції конфлікту великий. Як правило, сам конфлікт зовсім не відбиває всієї глибини причин, які його породили;

— близька до сигнальної, але не тотожна їй, інформаційна функція політичного конфлікту. Конфлікт завжди викликаний конфліктними причинами, об'єктивно пов'язаний з ними;

— диференційна (лат. differentia — поділ, розчленування, розшарування цілого на частини) функція політичного конфлікту визначає процес розчленування, що виникає під впливом конфлікту, який часто проходить через зміни і руйнування попередніх соціальних структур. Спочатку диференційний рух спрямований на розтягування єдиного центру, утворення двох протилежних полюсів, притягуючи до себе окремі елементи попередньої єдності, відбувається процес переорієнтації і перегрупування в ньому соціальних сил;

— динамічна (гр. dynamikos — силовий, зміна якого-небудь явища під впливом діючих факторів) функція політичного конфлікту була свого часу відмічена марксизмом у відомій характеристиці класової боротьби і соціалістичної революції. Саме марксизм боротьбу класів вважав силою історичного прогресу, а соціалістичну революцію — "локомотивом історії". У цих визначеннях підмічена загальна здатність будь-якого конфлікту більш швидкими темпами рухати суспільний розвиток і здійснювати соціальні зміни;

— інтегруюча (лат. integratio — об'єднання в ціле яких-не-будь частин) і дезінтегруюча (лат. desintegratio — розпад цілого на свої складові частини) функції зв'язані з тим, що політичний конфлікт не тільки створює умови для об'єднання окремих індивідів, груп, партій, об'єднань на основі можливої ідентифікації своєї позиції із загального, але і створює протилежну тенденцію із свого середовища тих, хто займає особливу позицію;

— демаскуюча (фр. demasqner — зірвати маску, виявити) і маскуюча (фр. masqner — приховувати справжні наміри або дії) функції мають місце, коли, з одного боку, політичні конфлікти виявляють дотепер скриті проблеми суспільства. Люди починають про ці проблеми не тільки думати і говорити, а й намагаються протистояти їх негативному впливові;

— із особливою силою наголошували Л. Козер і Р. Дарендорф на прогресивну (лат. progressus — розвиток нового, передового; зміна на краще, перехід на вищий ступінь розвитку) і регресивну (лат. regress us — рух назад, зміна на гірше) функції політичних конфліктів. Вони наголошували, що соціально-політичні конфлікти проявляються у гострій формі і, випливаючи із антагоністичних суперечностей, в цілому сприяють подоланню останніх, а тим самим і усуненню перешкод, які стримують і гальмують суспільний розвиток.

Однак політичні конфлікти, вирішуючи суперечності, можуть сприяти не тільки прогресивним, але і регресивним перетворенням.

Як свідчить історія, війни, революції, страйки і їм подібні суспільно-політичні конфлікти так чи інакше сприяють досягненню прогресу чи регресивним перетворенням. Очевидно, оцінка результатів того чи іншого конфлікту можлива лише через певний час, коли з'являться можливості у спокійній, вільній від емоцій атмосфері задуматись про ступінь прогресу чи регресу даного політичного конфлікту, враховуючи об'єктивність оцінки.

Функціональне значення політичних конфліктів не вичерпується лише названими функціями, але й перерахованого достатньо для підтвердження тої величезної ролі, яку вони відіграють у суспільно-політичному житті. їх зв'язок із суспільним життям багатогранний, поліваріантний і залежить не тільки від особливостей того суспільства, в якому мають місце, але і від особливостей самих політичних конфліктів, від того, який їх масштаб, напруга та інші параметри.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси