Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
Перегляд постанови про накладення санкції за правопорушення на ринку...Адміністративно-господарські санкціїАдміністративно-господарські санкціїМіжнародно-правові санкції.Санкції
Відповідальність держав у зв'язку з діяльністю, не забороненою...Поняття, підстави і суб'єкти міжнародно-правової відповідальності.Держави - основні суб'єкти міжнародного права. Правосуб'єктність...ПРАВО МІЖНАРОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІОбов'язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення...
 
Головна arrow Право arrow Міжнародне публічне право - Репецький В. М.
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

7.7. Санкції та контрзаходи

Як зазначалося вище, внаслідок скоєння МПД у суб'єкта-порушника виникають додаткові зобов'язання. Якщо він їх не виконує, у потерпілих суб'єктів виникає право на застосування примусових заходів. їх мета - примусити суб'єкта до виконання обов'язків із правовідносин відповідальності. Останнім часом склалася усталена практика щодо застосування термінології: примусові заходи з боку держав позначаються терміном "контрзаходи", а примусові заходи збоку МО - "санкціями".

Міжнародне право регламентує порядок застосування контрзаходів. Потерпіла держава повинна їх застосовувати тільки щодо держави, яка несе відповідальність. Контрзаходи повинні бути співрозмірними спричиненій шкоді й ураховувати тяжкість МПД та права, які були порушені, - тобто бути пропорційними. Держава, що їх застосовує, повинна поважати недоторканність дипломатичних та консульських установ та їх персоналу. Контрзаходи припиняються, як тільки контрагент виконає свої зобов'язання. Практиці відомі різні форми контрзаходів держав: міжнародні бойкоти, транспортні блокади, ембарго, націоналізація власності держави-порушниці, невизнання, розірвання чи призупинення дипломатичних чи консульських відносин.

Санкції МО можна умовно поділити на дві групи: ті, що пов'язані із застосуванням сили, і ті, які не пов'язані із застосуванням сили.

Перші, зокрема, передбачені ст. 42 Статуту ООН. Такі заходи можуть бути застосовані у відповідь на особливо небезпечні посягання на міжнародний мир і безпеку. їх можуть здійснювати як окремі держави від імені та зі спеціальними повноваженнями ООН, так і спеціально створені збройні сили ООН.

Другу групу санкцій можна виразити у формі призупинення прав і привілеїв, що випливають із членства в МО (позбавлення права голосу, права представництва в організації, виключення із організації); виключення з міжнародного спілкування.

7.8. Відповідальність суб'єктів міжнародного права за шкідливі наслідки дій, не заборонених міжнародним правом

У міжнародно-правових відносинах трапляються випадки, колі внаслідок деяких видів діяльності держави, приватних осіб, що знаходяться під її юрисдикцією, МО може бути заподіяна шкода життю та здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу на території інших держав. Така діяльність пов'язана з використанням об'єктів підвищеної небезпеки (повітряних та морських суден, космічних апаратів, атомних електростанцій).

У міжнародному праві отримала розповсюдження, спочатку будучи сформульованою в національних правових системах, концепція так званої абсолютної, об'єктивної відповідальності, або "суворої відповідальності". її можна визначити як обов'язок суб'єкта міжнародного права зазнати певних негативних наслідків, які передбачені міжнародними договорами, що полягають у відшкодуванні збитків, спричинених діяльністю, не забороненою міжнародним правом, або будь-якими подіями.

Концепція абсолютної відповідальності почала розвиватися в міжнародному праві відносно недавно. Напевне, це викликано тим, що види діяльності, які можуть призвести до заподіяння транскордонної шкоди, є порівняно новими. Крім того, необхідно враховувати співвідношення концепції відповідальності з такими інститутами, як національна юрисдикція і територіальний суверенітет.

Термін "об'єктивна" використовується для позначення такої особливості у цьому режимі відповідальності, як відсутність делікту - протиправного діяння. Для виникнення обов'язку відшкодувати матеріальні збитки достатня наявність причинного зв'язку між діяльністю і фактом виникнення матеріальних збитків.

Такі відносини між державами регулюються в основному в договірному порядку. Існують багатосторонні договори, які стосуються питання відповідальності. їх умовно поділяють на три групи.

До першої відносять конвенції про цивільну відповідальність, в яких розглядають питання відповідальності оператора, а в деяких випадках - відповідальності держави з позиції матеріальних та процесуальних норм. Такі договори стосуються питань навігації, нафти, ядерних матеріалів: Міжнародна конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р. та Протокол 1984 р. до неї, Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, спричинену при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом 1989 р., Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від діяльності, небезпечної для навколишнього природного середовища 1993 р., Конвенція про врегулювання освоєння мінеральних ресурсів Антарктики 1988 р., Базельський протокол про відповідальність та компенсацію за шкоду, спричинену в результаті транспортних перевезень небезпечних відходів та їх знищення 1999 р.

До другої групи належать договори, які передбачають пряму відповідальність держави. Під таку категорію поки що підпадає один договір - Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, спричинену космічними об'єктами 1972 р. Цей договір надає потерпілій стороні право вибору: або подати до національних судів позов з вимогою виплатити компенсацію, або пред'явити претензію на компенсацію безпосередньо відповідальній державі.

До третьої групи відносять договори, які містять норму про відповідальність без її подальшої конкретизації основних чи процедурних норм. Це Конвенція про попередження забруднення моря викидами відходів та інших матеріалів 1972 р., Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря 1974 р., Конвенція про охорону Середземного моря від забруднення 1976 р., Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій 1992 р.

Комісія ООН з міжнародного права займається розробкою проектів статей за цією темою. Робота триває у двох напрямах: відвернення транскордонної шкоди та міжнародна відповідальність у разі збитків від транскордонної шкоди, спричиненої внаслідок небезпечних видів діяльності.

Основним підґрунтям для створення таких проектів стало забезпечення принципу 22 Стокгольмської декларації 1972 р. та принципу 13 Декларації Ріо-де-Жанейро 1992 р. щодо співробітництва держав у подальшому розвитку міжнародного права у зв'язку з питаннями відповідальності та відшкодування за шкідливі наслідки екологічних збитків, спричинених діяльністю, що знаходиться під їх контролем чи юрисдикцією.

Основна мета - регламентувати зобов'язання для суб'єктів міжнародного права щодо відвернення транскордонної шкоди та забезпечення адекватної й оперативної компенсації жертвам транскордонних збитків. Норми щодо відвернення транскордонної шкоди КМП вирішила оформити у вигляді проекту статей - тобто у міжнародному договорі, а щодо міжнародної відповідальності у разі збитків від транскордонної шкоди - у вигляді декларації принципів. Обидва проекти містять первинні норми, на відміну від Проекту статей про відповідальність держав 2001 р. та статей про відповідальність міжнародних організацій.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси