Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
Спостереження як метод соціологічного дослідженняМЕТОДИ ЗБОРУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ, МЕТОДИ ЗБИРАННЯ ТА АНАЛІЗУ...Основні методи збору неофіційної інформації для дослідження ринку...Основні методи збору неофіційної інформації для дослідження ринку...Методи збирання соціологічної інформаціїАналіз операцій та правила і методи контролю реєстрації операцій в...Протокол загальних зборівМетоди збору, обробки аналізу та інтерпретації соціальної інформаціїСоціологічні дослідження як джерело інформації про соціально-трудові...
 
Головна arrow Соціологія arrow Загальна соціологія - Примуш М.В.
< Попередня   ЗМІСТ

§ 30.3 Методи збору соціологічної інформації

Найдавнішим і найпоширенішим способом одержання соціологічної інформації є метод вивчення документів, які є в будь-якому цивілізованому суспільстві. Під документом в соціології розуміють ті або інші джерела, які містять інформацію про соціальні факти і явища суспільного життя, про ті або інші соціальні суб'єкти, що функціонують в суспільстві.

Аналіз документів дає соціологу можливість побачити важливі сторони соціальної дійсності, допомагає виявити норми і цінності, притаманні суспільству, одержати відомості, необхідні для опису тих або інших соціальних структур і систем, простежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами і окремими людьми.

Щоб добре орієнтуватися в багатоманітності документів, перш за все необхідна їх класифікація, підвалиною якої слугує форма, в якій той або інший документ фіксує вміщену в ньому інформацію.

Від форми, в якій зафіксована інформація, залежить цілі його використання і методи аналізу.

За формою фіксації інформації документи діляться на:

• письмові документи (в них відомості подаються у формі тексту);

• статистичні дані (цифрова форма викладу):

• іконографічна документація (кіно-відео-фотодокументація, картини);

• фонетичні документи (аудіозаписи).

Письмові документи — найбільш поширений вид документації. Джерелами цього типу документів для соціолога є: державні і центральні архіви, архіви організацій і установ, підприємств, фірм, архіви емпіричних даних в машинописній формі, в тому числі, INTERNET, наукові публікації, преса, особистісні документи (листи, автобіографії, мемуари, щоденники, промови і т. п.).

Існують і інші способи класифікації документів. За статусом джерела документи ділять на офіційні і неофіційні. З точки зору спонтанності появи документи ділять на мимовільні (створені незалежно від дослідника); задані (створені спеціально на прохання дослідника). За ступенем опосередкованості виділяють первинні і вторинні документи — одні створені на основі безпосереднього досвіду автора, другі — на базі узагальнення первинних документів. За критерієм авторства документи класифікують на індивідуальні, створені одним автором, і колективні, створені декількома авторами, групою.

В соціологічних дослідженнях найбільш поширеними є традиційний (класичний) і формалізований (якісно-кількісний) метод аналізу документів.

Під традиційним, класичним аналізом розуміється вся багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтеграцію відомостей, що містяться в документі з певної точки зору, застосованого дослідником в кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз документів дає можливість соціологу дати свою інтерпретацію змісту документа, проникнути в сутність явища, що вивчається, виявити логічні зв'язки і протиріччя між ними, оцінити ці явища і факти з певних дослідницьких позицій.

Бажання позбутися суб'єктивності традиційного аналізу обумовило появу принципово нового, формалізованого метода аналізу документів, який одержав назву "контент-аналіз". Контент-аналіз, або науковий аналіз змісту тексту (документа), — це метод дослідження, який застосовується в різних гуманітарних дисциплінах. Але розвиток цього методу переважно пов'язаний з соціологічними дослідженнями ЗМІ. З часом метод контент-аналізу став застосовуватися і при вивченні інших галузей соціальної реальності, іншого типу документів, зокрема, невербальних, іконографічних (портрети, фотографії і т. д.), а також відповідей на відкриті запитання соціологічної анкети. Цей метод дуже часто використовується різними спецслужбами: до 80 відсотків таємної інформації здобуваються за його допомогою і зараз.

Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторони змісту. Тоді зміст документа стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям. Разом з тим обмеженість контент-аналізу полягає в тому, що далеко не все багатство змісту документа може бути виміряне за допомогою формальних (кількісних) показників.

Для здійснення контент-аналізу соціологу треба мати такі документи:

• таблицю контент-аналізу;

• інструкцію кодувальника;

• коду вальну картку.

Таблиця контент-аналізу містить список категорій і підкатегорій і присвоєні їм коди.

Інструкція кодування містить опис одиниць аналізу і рахунку, в ній закладені правила кодування, обумовлюються можливі труднощі. Реєстрація одиниць аналізу здійснюється в спеціальних таблицях, кодувальник картках. Останні включають всі класифікаційні одиниці — категорії і підкатегорії. Одиниці аналізу, виявлені в документі, фіксуються у відповідних графах кодувальної картки.

В контент-аналізі передбачається своя вибірка. Масив документів, об'єднаних загальною ознакою, представляє генеральну сукупність, яка має бути вивчена. Якщо перед аналітиком-соціологом стоїть завдання провести контент-аналіз кампаній по виборах президента України, то в межі генеральної сукупності треба включити всі документи, які опубліковані у зв'язку з виборами з моменту початку кампанії до її завершення.

Для формування вибіркової сукупності документів для контент-аналізу зазвичай використовують суцільний і випадковий відбір. Щодо застосування скерованого типу відбору, то він виключається через відсутність даних про розподіл в генеральній сукупності документів.

Робота з документами вимагає від соціолога крім спеціальних знань великої винахідливості, вона завжди є дослідницьким пошуком.

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.

Анкета, як правило, починається з преамбули — звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина — паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).

За предметним змістом запитання анкети поділяють на:

• запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.;

• запитання про знання, мета яких — з'ясувати, що знає і що може повідомити респондент.

• запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;

• запитання про мотиви, покликані викликати суб'єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.

За своєю логічною природою запитання класифікуються таким чином:

• основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються.

• запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою;

• контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості.

• запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.

За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на:

• контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респондентом, їх мета — створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь.

• буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: "Як Ви думаєте?"

• прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції;

• опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань.

За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види:

• відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: "Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до політики?"

• запитання закритого типу: "Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які збігаються з Вашою думкою: ©відвідую рідних і знайомих; ©зустрічаюся з друзями; Ф слухаю радіо і т. д."

• запитання напівзакритого типу засноване на додаванні до списку відповідей фрази: "Вкажіть інші види занять".

• запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;

• шкальні запитання — відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;

• дихотомічні запитання: "Чи вірите Ви у гороскопи і астрологічні прогнози?" Відповідь: "Так-Ні".

Після того, як дослідник визначився із змістом запитань, особливу увагу треба надати упорядкуванню анкети. Верстка анкети передбачає не лише компановку запитань та їх послідовність, про що вже йшла мова, а також і художньо-технічне оформлення анкети. Всі розділи анкети можна виділити відмінним від основного шрифтом. Добре використати різний шрифт при друкуванні запитань і відповідей, при можливості використати кольоровий друк.

Коли анкета складена, треба здійснити пробне (пілотажне) опитування, в ході якого перевіряється зміст анкети, формулювання і послідовність запитань та варіантів відповідей і т. д. Пробне опитування охоплює невелику кількість осіб (20-30 чоловік), відібраних за основними характеристиками, які визначаються темою, метою і завданнями дослідження.

За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:

• роздавальні, коли анкетер особисто вручає анкету і чекає, поки вона заповнюється, і тут же одержує її — очне роздавальне опитування, або одержує заповнену анкету через декілька днів — заочне роздавальне опитування;

• поштове — анкета за попередньою домовленістю висипається і одержується поштою;

• пресове — анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію;

• телетайпні (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв'язок).

За типом дослідницьких завдань опитування бувають:

• стандартизоване — націлене на одержання статистичної інформації;

• фокусоване — збираються дані за умов конкретної ситуації;

• глибинне — спрямоване на одержання пошукової інформації. За рівнем компетентності респондентів розрізняють:

• масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми);

• масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується);

• симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань дослідження);

• експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається).

Соціометричний метод — це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи).

Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту з опитуваним — ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, не дивлячись на наявність відмінних рис, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування (анкетного і інтерв'ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.

Поява соціометричного методу або просто соціометрії в арсеналі соціологічного дослідження пов'язана з іменем американського соціального психолога і соціолога Як. Морено (1892 -1974 рр.). Термін "соціометрія", запропонований ним, походить від двох латинських слів: "socius" — друг, товариш і "metrum" — вимірювання, міра, тобто в буквальному сенсі "соціометрія" означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних відносин між індивідами в групі.

За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптимальну інформацію про позиції індивідів в групі (наприклад, про ступінь популярності, про типи міжособистісних відносин, про наявність підгрупи, неформального лідера в групі, про групову згуртованість і т. д.) і на їх основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має дуже велике значення для корегування міжособистісних відносин в групі.

Інтерперсональні вибори можуть вивчатися на двох рівнях:

• поведінковому, коли дослідник безпосередньо спостерігає поведінку індивідів в якихось конкретних ситуаціях, реєструючи дані своїх спостережень, а потім аналізуючи їх;

• вербально-прожективному, коли дослідник за допомогою опитування на основі спеціальної анкети-питальника виявляє бажані типи відносин між індивідами, ті, яким вони надають перевагу. Соціометричний тест формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин.

Найчастіше соціометричний тест застосовується до вивчення малих груп (до 10-25 чоловік), де він дає найбільший ефект, хоча з його допомогою іноді вивчають і структури відносин та зв'язків у великих групах. Соціометричне опитування можна проводити лише в колективах, які мають деякий досвід сумісної діяльності (три і більше місяців), на основі якої вже виникли певні сталі взаємовідносини між його членами. В іншому випадку дослідження зафіксує випадкову структуру.


Соціометричне опитування може проводитися як у формі роздавального анкетування на місці, так і у формі своєрідної анкети — інтерв'ю. В першому випадку дослідник просто роздає респондентам анкети, контролює їх заповнення, а потім збирає їх. У другому випадку дослідник зачитує питальник респондентам, кожний з яких на чистому листку паперу, нумеруючи черговість запитань, відразу ж відповідає на них.

Соціологи використовують чимало різних методів обробки даних соціометричного опитування, які можна поділити на дві групи:

1) графічні методи (соціограми);

2) кількісні методи (індекси, статистичний аналіз, факторний аналіз).

Соціограма являє собою графічне зображення структури міжособистісних відносин в групі.

Першим етапом обробки результатів соціометричного опитування є побудова соціоматриці, тобто зведення всіх результатів опитування в таблицю. На основі даних соціоматриці визначають індивідуальні і групові індекси, за допомогою яких здійснюється характеристика статусу індивіда в групі і його ставлення до інших членів групи, а також групова інтеграція, групова стійкість і групова експансивність.

Отже, за допомогою соціометричного опитування можна досить швидко зробити моментальний знімок з динаміки внутрішньо-групових відносин — встановити типи взаємовідносин, виявити підгрупи, охарактеризувати позицію кожного члена групи, соціально-політичний клімат в групі і т. д.

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю (англ. Interview). Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто оптує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях

Інтерв'ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження. Види інтерв'ю:

• вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань.

• глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

• фокусоване спрямоване інтерв'ю — вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

• стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.

Важливий вплив на достовірність і повноту інформації, яку одержують за допомогою інтерв'ю, здійснює фактор часу. Якщо інтерв'юер прагне одержати інформацію у людини, яка тільки-но повернулась із нічної зміни або з тривалого відрядження, то можливості одержати об'єктивну інформацію, будуть мінімальними, навіть якщо респондент завчасно був проінформований про мету і значення опитування. Час інтерв'ю має бути найзручнішим не для інтерв'юера, а для респондента.

На сам процес інтерв'ю впливають також вік і стать його учасників. Результати інтерв'ю кращі, коли його учасники приблизно одного віку. В інтерв'ю з багатьма запитаннями, які мають за мету виявити ціннісні орієнтації опитуваного, доцільно, щоб інтерв'юер і респондент були однієї статі і приблизно одного віку. Взагалі ж жінкам-інтерв'юерам вдається, як свідчить соціологічна практика, одержувати більш щирі відповіді, ніж чоловікам.

Для стимулювання відповідей респондентів, одержання найбільш повної і точної інформації існує чимало засобів, деякі застосовуються більшістю інтерв'юерів.


1) Вираз згоди (уважний погляд, хитання головою, усмішка, піддакування).

2) Використання коротких пауз.

3) Повторення основного запитання.

4) Часткова згода, наприклад: "Ви говорите, що... Проте деякі люди вважають, що...".

5) Прохання пояснити, наприклад: "Мені не зовсім зрозуміло, як..."

6) Уточнення за допомогою неправильного повторення відповіді.

7) Вказівки на протиріччя у відповідях.

8) Повторення останніх слів респондента (метод "луни")

9) Нейтральна вимога додаткової інформації.

10) Вимога певної додаткової інформації.

Після будь-якого висловленого сумніву або незгоди і одержання на них роз'яснення інтерв'юер повинен висловити своє розуміння, згоду, схвалення.

Якщо в процесі інтерв'ю одержано відповідь типу "не знаю", то перш за все інтерв'юер повинен з'ясувати, що криється за ним:

1) чи дійсно незнання;

2) нерозуміння змісту запитання;

3) невміння висловити свою думку;

4) побоювання висловити це вголос;

5) побоювання дати "неправильну" відповідь.

В залежності від цього інтерв'юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.

Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв'ю (за допомогою диктофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв'юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв'ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.

На завершення розмови про інтерв'ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв'юерів. Вона передбачає:

• ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз'яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації;

• засвоєння інтерв'юерами основних принципів поведінки в процесі опитування;

• навчання їх техніці інтерв'ювання;

• надання їм можливості пройти практику проведення інтерв'ю;

• набуття інтерв'юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв'ю.

Фокусоване групове інтерв'ю — якісно-кількісний метод збирання соціологічної інформації, що виникає в середині XX ст. у США. Його передвісником були так звані вільні інтерв'ю, що їх застосовували в американській соціології кінця 30-х і в 40-х pp. У таких інтерв'ю заздалегідь задавалася загальна тема бесіди і певне коло відкритих питань.

Першим узагальненням, присвяченим власне фокусованому груповому інтерв'ю, стала праця Р. Мертона "Фокусовані інтерв'ю" (1956р.). Цю розробку було адаптовано П. Лазарсфельдом та ін. авторами для маргетингових досліджень. Саме в цій галузі фокусоване групове інтерв'ю знайшло свій дальший розвиток і широке застосування. Пізніше метод фокусованого групового інтерв'ю активно перейняли, власне, соціологи. Він дозволив їм одержувати більш глибшу інформацію про думки, сподівання і досвід людей, ніж кількісні методи. Метод фокусованого групового інтерв'ю має спільні риси з деякими варіантами опитування, скажімо — з груповим інтерв'ю. Проте фокусоване групове інтерв'ю є не просто чергуванням запитань інтерв'юера і відповідей респондентів, а є свого роду дискусією. Респонденти мають більше свободи тут у виборі форми виразу своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Особливістю методу фокусованого групового інтерв'ю є те, що дискусія має фокусований характер: тема дискусії, логіка і форма запитань (кількість яких має не перевищувати десять) визначаються заздалегідь і фіксуються в інструкції ведучому.

Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються.

При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

Можна також виділити спостереження:

1) нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні;

2) стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмета і процедури спостереження.

Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.

Експеримент — це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу.

Експертне опитування — це одержання інформації щодо стану і прогнозування зміни соціального явища процесу від компетенційних осіб-експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження. До групи експертів добираються найдосвідченіші спеціалісти. Головний серед усіх критеріїв відбору експертів — компетентність. Для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку експертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів в експерти.

Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних монографічних дослідженнях. Процедура опитування експертів може бути очною і заочною. Для експертної оцінки використовують також і атестацію, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія.

Одержані в ході соціологічного дослідження опитування (спостереження тощо) емпіричні дані підлягають інтерпретації, тобто поясненню. Соціолог має зробити висновки, виявити тенденції, перевірити висунені в програмі соціологічного дослідження гіпотези. Одержану первинну соціологічну інформацію йому треба узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати одержані дані, скласти таблиці, графіки, діаграми і т. д. Тобто скласти підсумковий документ аналізу соціологічної інформації.

В практичній діяльності соціологи використовують такі підсумкові документи соціологічного дослідження: інформацію, інформаційну записку, аналітичну записку, звіт про науково-дослідну роботу. В інформації зміст результатів дослідження подається без їх інтерпретації. Вона включає:

• короткий виклад проблемної ситуації, яка виявилась в даному дослідженні;

• перелік цілей і завдань дослідження;

• опис соціально-демографічних характеристик вибіркової сукупності;

• розподіл відповідей на запитання анкети або інтерв'ю, результати аналізу документів і спостережень у відсотковому викладі.

Число розділів у звіті зазвичай відповідає числу гіпотез, сформованих в програмі дослідження.

Інформаційна записка, як і інформація, містить ті ж підрозділи, а в підрозділах, подаються результати досліджень, підсумкові дані коментуються, тобто описуються, цифровий матеріал може групуватися і зіставлятися. В заключній частині даються висновки з позначенням тенденції, що виявилися.

Аналітична записка, як різновид підсумкового документа соціологічного дослідження, може завершити важливий етап дослідження або виступати основним підсумковим документом невеликої науково-дослідної роботи. Вона може бути значною за обсягом і мати таку структуру:

1) вступ;

2) основна частина;

3) заключна частина.

Головним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про науково-дослідну роботу. Він включає ряд обов'язкових розділів: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, вступ, основна частина, заключна частина, список використаної літератури, додатки.

План семінарського заняття

(2 год.)

1. Конкретно-соціологічне дослідження та його основні види.

2. Програма і робочий план КСД.

3. Методи збору соціологічної інформації.

Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт

1. Програма і робочий план соціологічного дослідження.

2. Роль емпіричних соціологічних досліджень в реформуванні українського суспільства.

3. Етичний кодекс соціолога.

Додаткова література з теми

1. Батыгин Г. С. Лекции по методологии социологических исследований. — М., 1995.

2. Волович Ю. П. Надежность информации в социологическом исследовании.—К., 1974.

3. Городяненко В. Г. Социологический практикум. Учебно-методическое пособие.—К., 1999.

4. Гречихин В. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М., 1988.

5. Иберла К. Факторный анализ. — М., 1980.

6. Как провести социологическое исследование? 2-е изд. — М., 1990.

7. Кракович Д., Сердюк А. Интервьюирование в социологическом исследовании.— К., 1992.

8. Лободинсъка О. М., Магазинщикова I. П., Мельникова Н. В. Соціологічний практикум: навч. посібник. —К., 1998.

9. Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологических исследованиях.— М., 1992.

10. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1996.

11. Піча В. М., Вовканич С. И., Маковецький В. М. Як підготувати, провести і узагальнити результати соціологічних досліджень? — Львів, 1996.

12. Темиров Н. С. Анкетирование без анкет // СОЦИС. —1993. —№ б.

13. Ядов В. А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. — Самара, 1995.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси