Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
СИНТАКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯЛЕКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯЗаконодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкуванняСпілкування як інструмент професійної діяльностіСПІЛКУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРА
ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ III ВІДМІНИКатегорія числаЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ РОЗРЯДИ ІМЕННИКІВГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ІМЕННИКАПОДІЛ НА ГРУПИ І ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ ПЕРШОЇ ВІДМІНИ
 
Головна arrow Документознавство arrow Українська мова професійного спілкування - Зоряна Мацюк
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розділ 4 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

§ 1. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок)

Іменник - це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає значення предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

Рід - це одна із найважливіших категорій іменника. Іменники української мови, які вживаються у формі однини, мають рід - чоловічий, жіночий, середній. Його визначають з увагою на лексичне значення та формальні показники (закінчення).

Лексичне значення слова впливає на визначення роду іменників, що є назвами осіб:

- іменники чоловічого роду позначають осіб чоловічої статі, напр.: батько, Микола, Ілля, вельможа, гульвіса, Коцюбинський, Кутній, директор. Показником роду цих іменників є закінчення -о, -а (-я), нульове, а також прикметникового походження закінчення -ий (-Ш). Незмінні іменники значення чоловічого роду виражають лише лексично, напр.: аташе, кюре, денді, рефері, рантьє, портьє, куртьє, круп 'є.

Варто зазначити, що назви осіб із закінченням -о, крім чоловічого, бувають ще середнього роду, напр.: хлоп 'ятко, дівчатко. Іменники типу ледащо, незнайко, громило, здоровило, забудько, які, маючи формальний показник чоловічого та середнього роду (закінчення -о), є іменниками спільного чоловічого та середнього роду. Ця граматична характеристика означає, що в мовленні такі слова можна автономно вживати як іменники чоловічого роду і відповідно узгоджувати із залежними словами прикметникового типу (прикметниками, дієприкметниками, прикметниковими займенниками чи порядковими числівниками), а також координувати з формою роду дієслів минулого часу й умовного способу, напр.: Цей великий ледащо, Андрій, уже всім набрид, та іменники середнього роду для називання осіб жіночої статі, напр.: Вона таке ледащо! Позначаючи особу чоловічої статі, іменники середнього роду ледащо набувають додаткового негативного відтінку, напр.: Він таке ледащо!, як і, зрештою, займенник воно, який вказує на дорослу особу обох статей, напр.: Як воно буде вчитися далі?

Визначаючи рід таких іменників, як людина, перевагу слід надавати формальному показнику роду - закінченню -а, яке вважають основним засобом вираження значення жіночого роду (усі назви неістот із закінченням -а (-я) - це іменники жіночого роду). Не треба забувати і про можливість добору означень прикметникового типу словозміни, напр.: добра, мудра, смілива людина.

Особливої уваги потребують назви осіб чоловічого роду з нульовим закінченням. Помилки щодо вживання часто виникають через неправильне розуміння їх функціонального навантаження: багато цих іменників є назвами осіб за професією, родом занять, посадою, званням, їх використовують для позначення чоловіків і жінок, напр.: банкір, викладач, декан, депутат, заступник, міністр, начальник, нота-ріус, професор та ін. Використання іменників чоловічого роду для називання осіб жіночої статі пов'язане з наявністю / відсутністю мовних засобів означення цієї статі, напр.:

Шумне місто скажено вирує,

Я іду повз будинок "Вістей ",

І в вікні, де редактор працює,

Я не бачу блакитних очей (В. Сосюра).

Якщо їх немає, то узгоджене означення та присудок мають форму чоловічого роду, напр.: Наш керівник повернувся з відпустки. Форми жіночого роду набуває дієслово-присудок за умови наявності власного жіночого імені чи прізвища, займенника вона або інших синтаксичних показників, напр.: Наш керівник Марія Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду.

Рідше трапляються у мовленні випадки, коли іменники жіночого роду, переважно це назви жіночих професій, використовують на позначення осіб чоловічої статі. Граматична форма роду іменника не змінюється від реальної її спрямованості на чоловіка: порядок застосування аналогічний до іменників чоловічого роду, пор.: Наша няня Марія захворіла але Наша няня Андрій захворів.

Окремо слід виділити іменники чоловічого роду прикметникового та дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської мови або запозичені з неї, напр.: керуючий, завідуючий, командуючий, виступаючий, віруючий. Якщо в українській мові є похідні іменники "із завершеною іменниковістю" стосовно граматичного роду, то немає потреби використовувати субстантиви, напр.: завідувач, командувач.

Іменників спільного (чоловічого і жіночого) роду із подібним значенням є мало, напр.: голова, колега, листоноша, староста, суддя їді деякі інші. їхня граматична форма цілком відображає пов'язане з позамовною дійсністю розрізнення статей, пор.: Наш листоноша приніс пошту і Наша листоноша принесла пошту.

Значно більше в мові є іменників цього граматичного типу, що виступають назвами осіб за їх внутрішніми чи зовнішніми ознаками і рівно-віддалені від обох статей, напр.: сирота, плакса, забіяка, непосида.

Іменниками спільного роду слід вважати українські прізвища, які закінчуються на -о, приголосний звук або мають орлексію -а (-я), напр.: Головко, Ткач, Сосюра, Краля. У мовленні рід цих іменників визначає власне ім'я чи по батькові, інші загальні назви, які мають чітку вказівку на рід, напр.: Володимир Сосюра (чол. рід), але Ольга Сосюра (жін. рід), депутат Ткач перейшов в іншу фракцію (чол. рід), але пані Ткач - депутат обох скликань (жін. рід).

Не мають родових відповідників деякі відприкметникові іменники чоловічого роду на -ець, напр.: щасливець, умілець, мудрець. Відсутність співвідносних форм роду можна пояснити тим, що спеціалізація іменників із значенням носія ознаки (стану) не створює такої потреби, оскільки похідні цього типу є не ідентифікуючими номінаціями, а найменуваннями, що містять у собі лише характеризуючу інформацію про означуваний предмет1.

Виділяють кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладене розмежування за статтю:

1) назви наукових ступенів і звань, напр.: доктор, кандидат, професор, доцент',

2) офіційні, адміністративні, посадові назви, напр.: прем 'єр-міністр, президент, дипломат, посол;

3) назви осіб за військовими спеціальностями, напр.: воїн, боєць, офіцер, пілот, майор, капітан;

4) інші найменування соціально-оцінного типу, напр.: лауреат, інженер, консультант, інспектор тощо.

Більшість мовознавців дотримується думки, що назви осіб за професією з нейтралізованою родовою віднесеністю на рівні окремих лексем є типовими граматичними омонімами і виділяють родостатеву кореляцію.

Не можна стверджувати, що в літературній мові взагалі відсутні нормативні співвідносні форми чоловічого - жіночого роду, напр.: студент -" студентка, аспірант -> аспірантка, товариш -> товаришка, робітник -> робітниця. Процес творення похідних іменників жіночого роду не є простий. Треба уважно стежити за тим, щоб не порушити семантичної та формальної співвіднесеності, напр.: друкар і друкарка, секретар і секретарка. Варто зважати на контекст уживання таких назв професій, напр.: Зарахувати на посаду друкаря офсетного друку Кравець Л.П. і Зарахувати на посаду друкарки-референта Кравець Л.П.

Для виділення родостатевих протиставлень іноді послуговуються назвами типу жінка-міністр, жінка-банкір, жінка-економіст. Вживаючи такі складні найменування в мовленні, слід пам'ятати, що граматичну форму роду програмує основне слово, щодо якого прикладка є означенням, напр.: У парламенті виступала жінка -міністр.

З-поміж усього багатства суфіксальних словотворчих морфем із значенням жіночого роду треба вміти здійснити правильний вибір. Наприклад, співвідносні назви осіб жіночого роду за територіальною чи національною ознакою часто утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до усічених основ іменників чоловічого роду, напр.: українець -" українка, львів янин -> львів янка, американець -> американка, але поляк -> полячка і полька, німець -> німка і німкеня. Зауважимо, що від багатьох назв населених пунктів, територій неможливо утворити однослівних назв осіб за ознакою місця проживання, а послуговуються розчленованим найменуванням, напр.: Кривий Ріг-" мешканець (мешканка) Кривого Рогу.

Сучасною тенденцією родової категоризації іменників є збільшення кількості іменників жіночого роду, які утворюються від іменників-назв осіб чоловічого роду і поглиблюють їх розрізнення за ознакою статі. Показниками роду таких іменників здебільшого є словотворчі суфікси. За допомогою суфіксів утворюються співвідносні іменники жіночого роду від іменників чоловічого роду на позначення осіб за фахом, суспільною діяльністю, національністю, територіальною належністю тощо, напр.: економіст -> економістка, прем 'єр -> прем 'єр-ка, депутат -> депутатка, завідувач -> завідувачка. Особливо широко функціонують вони в розмовному мовленні, часто їх не фіксують словники. У мовленні, особливо діловому, неприйнятними є форми професорка, викладачка, начальниця.

Суфікс -к(а) витісняє в розряд пасивних формант -ис(а), який раніше активно використовувався в процесі творення співвідносних родових форм, напр.: директор -> директриса, актор -" актриса. Він конкурував з суфіксом -ш(а) як носієм значення "дружина відносно свого чоловіка", напр.: професор -> професорша. Випадків суфіксів-дублетів на позначення осіб жіночої статі за професійною ознакою небагато, напр.: директор -" директорка, і директриса, і директорша. Усі сучасні словники вказують на розмовний відтінок у їх значенні. Процес активного поширення корелятивних форм жіночого роду загалом є позитивним явищем і сприяє вдосконаленню регулярних виявів родової ознаки.

- іменники жіночого роду позначають осіб жіночої статі, напр.: Оксана, Марія, Задорожна, сестра, ткаля. Єдиним показником жіночого роду є закінчення -а (-я). Щодо іменника мати, то його слід запам'ятати разом з парадигмою відмінкових закінчень. Незмінні іменники іншомовного походження значення жіночого роду виражають лексично, напр.: пані, леді, міс, місіс, мадам, мадемуазель, фрау.

Семантика визначає специфіку роду і таких незмінних іменників, як візаві, протеже. Лише нейтралізація ознак статі дає підстави вважати їх іменниками спільного чоловічого та жіночого роду і використовувати в мовленні відповідно до ситуації, пор.: Мій візаві був впевнений і Моя візаві була впевнена.

Поодинокими є іменники спільного (жіночого та середнього) роду, наприклад, бабище. Здебільшого вони мають негативний відтінок у значенні, їх використання обмежується розмовною сферою, напр.: Вона така бабище і Вона таке бабище. Варто зауважити, що граматичне значення роду впливає на характер відмінкових закінчень, тобто визначає тип словозміни (І або II відміна).

- іменники середнього роду є назвами осіб малих за віком (недорослих) незалежно від статі, напр.: дитя, маля, хлоп'я, дівча або дитятко, малятко, хлоп 'ятко, дівчатко. Залежна від них прикметникова або дієслівна форма відповідно засвідчує це граматичне значення, напр.: мале дитя (дитятко), це хлоп(хлоп 'ятко), прийшло дівча (дівчатко).

Незмінні іменники іншомовного походження - назви неосіб, за незначним винятком, є носіями граматичного значення чоловічого роду, напр.: поні, шимпанзе, кенгуру, колібрі. Потреба уточнити стать тварини, звичайно, впливає на зміну роду синтаксично пов'язаних з ними дієслів, напр.: Шимпанзе годувала своє маля. Таке слововживання підтверджує думку авторитетних українських мовознавців про те, що в групі іменників, звичайно співвідносних з формою чоловічого роду, "потрібно вбачати омонімічні форми чоловічого і жіночого роду, з граматичного погляду розщеплювані на дві родові форми й найчастіше диференційовані синтаксично узгоджуваними або координованими словами"3.

Принцип членування за родами назв неістот є суто формальним і виявляється без родових протиставлень.

- іменники чоловічого роду мають нульове закінчення у називному відмінку і закінчення -а(-я) або -у(-ю) в родовому відмінку однини, напр.: біль - болю, ступінь - ступеня, степінь - степеня, нежить - нежитю, рукопис-рукопису. У сумнівних випадках варто звернутися до словника.

В українській літературній мові, однак, є іменники, що мають співвідносні форми чоловічого та жіночого роду, які вважають нормативними і використовують паралельно, напр.; клавіш-клавіша, зал-зала, хід - хода, одяг - одежа. Для окреслення явища існування паралельних граматичних форм у мові існує термін "граматична надмірність". Чи й справді зайвою, необов'язковою є одна із форм? На це запитання спробуймо відповісти, порівнявши два висловлювання: Запрошуємо гостей до залу і Запрошуємо гостей до зали. Очевидно, уявлення про розміри і затишність приміщення, куди запрошують, в гостей буде різним: зал "велике приміщення для багатолюдних зборів, засідань, нарад" і зала "простора, але порівняно невелика кімната".

Більшість таких паралельних родових форм літературна мова не приймає, напр.: літр (не літра), бензин (не бензина), маргарин (не маргарина).

У процесі мовленнєвої практики, звичайно, одна із паралельних форм може втрачатися або перестає бути нормативною. Це засвідчують сучасні словники, подаючи такі слова зі спеціальним позначками, напр.: книжн., заст. метода, рідко посуда, заст. санаторія. Загальновживаним літературним варіантом залишається іменник чоловічого роду метод, посуд, санаторій.

Часто рід іменників з нульовим закінченням визначають неправильно, сплутують під упливом співзвучних форм російської мови, напр.:

Укр. Рос.

Чоловічий рід Жіночий рід

біль боль

Сибір Сибирь

накип накипь

дріб дробь

кір корь

рукопис рукопись

живопис живопись

запис запись

підпис подпись

Жіночий рід Чоловічий рід

путь путь

Трапляється, що в одній граматичній формі поєднано два значення -чоловічого та жіночого роду, напр.: фальш, харч, купіль. Розрізнення граматичних форм відбувається у непрямий відмінках, пор.: фальш-у, але фальш-і. Від них треба відрізняти лексичні омоніми, тобто слова, які, маючи різне значення, звучать однаково, напр.: туш1 "фарба", туш2 "музична п'єса, яка виконується при врученні нагород", туш3 "навмисне торкання до кулі під час гри в більярд". Граматичні ознаки їх теж різні: перше слово - це іменник жіночого роду, а два інших - чоловічого.

Єдиним іменником чоловічого роду з предметним значенням, що має закінчення -о, є назва головної ріки України - лексема Дніпро.

- іменники жіночого роду мають у називному відмінку закінчення -а (-я) та нульове закінчення, напр.: сторона, земля; річ, суміш, радість. Особливої уваги потребує друга група іменників, що є назвами неістот, оскільки однотипність нульового закінчення стає причиною сплутування значення чоловічого та жіночого роду, пор.: біль' "відчуття страждання" або білль "законопроект; назва деяких конституційних актів у Великій Британії, США" і біль2 "білі нитки; яскраво-білий колір" або біль3 "хвороба рослин". Усі наведені як приклади слова відрізняються значенням та граматичними формами роду: перші два біль1 і білль є іменниками чоловічого роду і відповідно мають чоловічу парадигму відмінкових закінчень у непрямих відмінках, а омонімні іменники біль2 та біль3 демонструють тип відмінкових закінчень іменників третьої відміни, пор.:

Р.в. болю1; білля . білі2; білі3

але

O.B. болем; біллем біллю2; біллю3

Від дотримання граматичних норм, які регулюють творення морфологічних форм, залежить смислова точність будь-якого тексту, зокрема наукового чи офіційно-ділового. Тому слід бути надзвичайно уважним, коли йдеться про вибір граматичної 4юрми, особливо близькозвучних слів.

Не менш складними є випадки омонімії граматичної форми, тобто коли в називному відмінку однини іменник однією формою виражає значення не одного роду, але подальша словозміна залежить від родової ознаки. Наприклад, слово фальш "підробка, обман; нещирість; неточність" як іменник спільного чоловічого та жіночого роду входить до різних типів словозміни - другої та третьої відміни.

- іменники середнього роду мають формалізовані родові показники - закінчення -о, -е, -я (друга відміна), -а (-я) у називному відмінку та суфіксами -am- (-ят-), -єн- у непрямих відмінках (четверта відміна), напр.: вікно, поле, обличчя, коліща, горня, ім 'я. Усі незмінні іменники іншомовного походження, які є назвами неістот, за незначним винятком, є середнього роду, напр.: евро, обліго, сальдо, бюро, метро. Винятки становлять ті, в яких під впливом українських відповідників- родових назв, змінився граматичний рід, напр.: пенальті (удар), торнадо (вітер), сулугуні (сир) - чоловічий рід; авеню (вулиця), гінді (мова), кольрабі (капуста) - жіночий рід.

Особливістю іменників цієї групи є можливість виникнення дисгармонії між родовою належністю твірної основи та потенційними родовими характеристиками похідних іменників, які запрограмовані флексією як іменники середнього роду, а насправді в них паралельно функціонують два роди - середній та чоловічий, середній та жіночий, напр.: морозище, ставище, пташище, ручище, бородище. Вживання таких слів у діловій мові, звичайно, обмежене. У художньому стилі вони є засобом емоційного впливу на читача, напр.:

Бо хто ми, бо що ми без рідних могил?

Пташище безкриле, ставище безводе (Б. Стельмах).

Про рід невідмінюваних власних назв та абревіатур варто сказати окремо. Специфіка родових ознак примушує звернутися до роду тих слів, які його визначають:

а) рід незмінних власних назв визначає рід загальної (родової) назви, напр.:

чоловічий рід - Капрі (острів); жіночий рід-Калахарі (пустиня); середній рід - Сочі (місто).

б) рід незмінних абревіатур визначає рід стрижневого слова, напр.: чоловічий рід - НРУ (Народний рух України);

жіночий рід - У ПА (Українська Повстанська армія);

середній рід - ВАТ (Відкрите акціонерне товариство).

Число іменників - словозмінна категорія іменника, в основі якої лежить поняття розчленованої кількості.

Більшість іменників позначають предмети, які піддаються лічбі. Формально семантика "рахованості" виявляється в існуванні співвідносних форм однини і множини іменників, які мають те саме лексичне значення, напр.: банк - банки, стіл - столи, студент - студенти.

Формальні показники числа деяких словоформ не збігаються з реальним кількісним виявом предметів:

- іменники у формі однини позначають не один предмет, а узагальнену множинність предметів, пор.: Студент зобов'язаний вчитися. - Студент Ковалюк добре вчиться; Людину пізнають у праці. -Я знаю цю людину;

- іменники у формі множини реально можуть виражати значення одиничності, напр.: Чого тебе тільки по тих університетах вчать!

Отже, під впливом контексту зміст форм однини і множини може змінюватися, переосмислюватися. На жаль, не встановлено типів контекстів, у яких відбувається така зміна. Можна говорити лише про значення визначеності/невизначеності граматичної форми числа: однина позначає невизначену узагальнену множинність предметів, сукупність безликих одиниць, а форми множини допускають вживання лексеми ,#кийсь", що свідчить про відсутність реальної множини.

Ідея рахунку, відображена у формах числа, властива не всім іменникам. У цьому разі число, як і рід у назвах неістот, не виражає жодних об'єктивних властивостей предметів, а характеризує словоформи лише граматично. Конкретизувати значення реальної кількості, якщо це потрібно, допомагають числівники, напр.: студент - двоє студентів, два студенти, п 'ять студентів; одні двері - двоє дверей. Значення означеності найбільшою мірою спрямоване на форму множини.

Отже, реально однина і множина не може виражатися самою словоформою. У такому разі число входить у сферу класифікаційних морфологічних категорій, тобто таких, що виражені формою різних слів, зближуючись з морфологічною категорією роду, а іменники вживаються тільки в однині (singularia tantum) або тільки в множині (pluralia tantum):

Тільки в однині вживаються іменники:

а) з матеріально-речовинним значенням, напр.: папір, сталь, пісок, масло;

б) абстрактні, напр.: піднесення, відповідальність, здоров'я;

в) збірні, напр.: молодь, студентство, професура;

г) власні назви, напр.: Київ, Дніпро, Львів. Мають форму тільки множини іменники:

а)) з матеріально-речовинним значенням, напр.: консерви, парфуми, ласощі;

б) абстрактні, напр.: гордощі, лестощі, пустощі, відвідини, перемовини;

в) збірні, напр.: фінанси, гроші, кошти;

г) власні назви, напр.: Чернівці, Суми, Карпати;

д) назви відрізків часу, свят, обрядів, напр.: канікули, роковини, іменини тощо.

Виділені групи однинних іменників можуть утворювати форму множини, але насправді є різними словами, тобто перебувають між собою в різних семантичних відношеннях:

а) дія і результат, напр.: посів - посіви;

б) речовина і сорт, різновиди речовини, напр.: вино - вина, сіль - солі;

в) речовина і велика маса речовини, напр.: сніг- сніги, пісок - піски, вода - води;

г) абстрактна ознака і різні вияви ознаки, напр.: потужність - потужності, швидкість - швидкості;

д) власне ім'я і сукупність однойменних осіб, узагальнення на грунті характеристичних ознак, сукупність осіб з однієї родини, напр.: Тарас, Америка, Коцюбинський - Тараси, Америки, Коцюбинські.

Серед іменників, форми числа яких виявляють зв'язок із лексичним значенням, треба звернути увагу на слова, фактичне значення і вживання числових форм яких визначає контекст. Наприклад, іменники кошти (множ.) і кошт (одн.) функціонують у сучасній українській літературній мові як еквіваленти в значенні "за чий рахунок": на чиї кошти (чий кошт), але диференціюються щодо вираження значень "1. Гроші, капітал, матеріальні цінності. 2. рідко. Те саме, що витрати; видатки" -перевага надається формі множини, напр.: Держава виділяє великі кошти у вигляді кредиту для будівництва житла. Форма однини є компонентом стійких висловів власним коштом, невеликим коштом.

З іншого боку, в мові існують іменники на зразок валюта, які виражають подібне значення "золоті або срібні гроші, які використовуються в міжнародних розрахунках і які забезпечують золотий вміст паперових грошей, що мають обіг в межах певної країни" формою однини.

Особливо важливо правильно використовувати форми числа іменників, що позначають предмети, які можна порахувати, стежачи за тим, щоб не порушити змістової цілісності висловлювання і не спотворити ситуації мовлення. У реченні Усі мають прийти з паспортом треба вжити форму однини, оскільки йдеться про стосунок до однієї особи. Помилкове застосування форми множини паспортами природно може викликати в адресата запитання: "Де взяти ще один паспорт?". Однину вживають і тоді, коли позначають багато предметів у їх цілісності, нерозчленованості, напр.: урожай вишні, картоплі, буряка. У складі термінологічних сполук як одиниць наукового мовлення чи ділових паперів іменники із значенням речовинності часто мають форму множини, пор.: сухі вина, технічні масла, мінеральні води.

Відмінок - це словозмінна категорія іменника, яка служить для вираження синтаксичного відношення іменника до інших пов'язаних з ним слів. Отже, відмінок виявляється на морфологічному (має формальне вираження - закінчення) та синтаксичному рівнях мови.

Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові становлять сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Кожний відмінок є носієм певного комплексу значень, які актуалізуються в мовленні, тобто визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій - типового зв'язку і характеру відношень між граматично пов'язаними словами. Знання основних значень відмінкових форм допомагає правильно їх використовувати відповідно до функціональних можливостей - первинних і вторинних.

Називний відмінок - первинною є функція суб'єкта дії, яка поширюється насамперед на назви істот, напр.: Студенти зібралися в аудиторії. Поширення називного відмінка на назви неістот спричинене явищами персоніфікації або модифікації суб'єктного значення в напрямку інструментальності, напр.: Банк працює успішно або Поїзд відходить о четвертій.

У реченні з формами дієслів та дієприкметників пасивного стану називний відмінок може набувати значення об'єктного суб'єкта, напр.: Депутати запрошуються до зали або Кошти витрачені на придбання цінних паперів.

Функціонування форми називного відмінка у ролі присудка перебуває, на думку мовознавців, поза системою власне-відмінків3, оскільки вживається не самостійно, а входить до присудкового комплексу (дієслівна зв'язка та іменник), внаслідок чого нейтралізується відмінкове закінчення, напр.: Він є батько. Справді, у цій ролі з незначними відтінками в значенні може вживатися знахідний відмінок, напр.: Він був мені за батька; орудний відмінок, напр.: Він став мені батьком.

Формою називного відмінка виражено підмет односкладних номінативних речень. У цьому випадку він конденсує суб'єктне і предикативне значення, напр.:

Зупинки.

Аварії.

Перон.

Гучномовці.

Зали чекань.

Карти.

Вагони-паріи

Вагони-службовци

Вагони-аристократи.

Люстра -

електрична сестра орхідей. Черга. Буфет. Каси. А не можна так щоб для всіх людей -вагони першого класу (Л. Костенко).

Родовий відмінок - основне значення родового відмінка виявляється у придієслівному та приприкметниковому функціонуванні - об'єктне: а) власне об'єкта, напр.: Не чекайте допомоги; Він став білий від снігу; Брат старший від сестри; б) об'єкта, не визначеного кількісно або визначеного частково, напр.: Виділили достатньо готівки.

На основне нашаровуються супровідні значення родового відмінка, пов'язані з вираженням різноманітних обставинних ознак: а) часу, напр.: народився першого квітня дві тисячі п 'ятого року; за старих часів було по-іншому; б) просторовості, напр.: приїхати до Львова; атрибутивних відношень у приіменниковій позиції як нашарування на суб'єктну та об'єктну семантику, шир.: Я вловлюю в твоїх словах тон начальника або Акцизний збір в доходах бюджету. Поява цих значень зумовлена явищами транспозиції - виконання іменником функцій прислівника (дієприслівника) чи прикметника (дієприкметника). Не варто, однак, зловживати формами родового присубстантивного відмінка, щоб не створити психолінгвістичного дискомфорту чи граматичних помилок, пор.: Товариш брата моєї дружини повідомив...; Допомога банку не забарилася.

У сполученні з іменниками, що мають значення кількості, та кількісними числівниками форми родового відмінка виражають комплек-тивне значення, тобто роблять повним набір предметів, які становлять щось ціле, напр.: до розрахунку береться половина залишків, витрачено п ять мільйонів гривень. При цьому вони втрачають самостійну функцію, виступаючи елементом стійкого синтаксично нерозкладного словосполучення, у якому головним членом є кількісний іменник або числівник у формі називного чи знахідного відмінка.

Давальний відмінок - основною є функція адресата дії. У зв'язку з цим він поєднується з дієсловами, що позначають цілеспрямовану дію (дарувати, продавати, присвячувати, надсилати, писати тощо), а ядро іменникової лексики формують назви істот, напр.: подарувати народові, присвятити матері.

Низка вторинних функцій пов'язана з первинною, а саме: 1) функція об'єкта дії (давальним відмінком керують дієслова типу допомагати, шкодити, надокучати, прислуговувати тощо), напр.: допомагати друзям, шкодити справі; 2) функція суб'єкта стану - дещо віддалена від первинної і більше тяжіє до називного відмінка. Конструкції з давальним стану можуть бути трансформами двоскладних заперечних речень, напр.: Він не спить. - Йому не спиться. Умовою існування таких конструкцій може бути введення до них означальних прислівників типу добре, погано, напр.: Мені добре живеться; предикативних прислівників, які виражають стан людини або природи (весело, радісно, сумно, нудно, соромно, жаль тощо), напр.: Мені весело; Вам мас бути соромно; слів з модальним значенням типу треба, можна, варто, слід, доцільно, потрібно тощо у поєднанні з інфінітивом, напр.: Вам треба ще попрацювати.

Давальний відмінок може перебувати у подвійному зв'язку, виконуючи функцію адресата і потенційного суб'єкта дії, у реченнях з дієсловами, що виражають заборону, наказ, дозвіл, можливість тощо (веліти, пропонувати, рекомендувати, радити, дозволяти, забороняти, заважати та ін.), та інфінітивом: перші актуалізують значення адресності, а другі - суб'єкта дії, напр.: Мені радять відпочити, взяти відпустку.

При іменниках давальний відмінок виражає вторинне значення належності, стосунку, напр.: належить батькові, пам'ятник Шевченкові. Будуючи речення, важливо дбати про те, щоб функції адресності та посесивності не перехрещувались і не викликали двозначності, пор.: Львів хоче продати нам ятник Шевченкові?

Варто звернути увагу на те, що давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками типу завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, у яких есма адресата чи об'єкта дії все ж таки відчувається, напр.: // вчуся в університеті завдяки (всупереч) батькам (долі).

Знахідний відмінок - основне значення - назва об'єкта дії, процесу чи стану, напр.: приваблювати клієнтів, оформляти документи, фіксувати заборгованість, запрошувати делегацію, переживати невдачі. Аналогічну функцію виконує знахідний відмінок у безособовому реченні, присудок у якому виражений предикативними віддієприкмет-никовими формами на -по, -то, напр.: справу завершено, кредитування припинено.

Вторинними функціями знахідного відмінка є вираження значень: а) часу (слова на зразок година, хвилина, тиждень, рік, століття, ніч у поєднанні з кількісними чи порядковими числівниками, вказівними займенниками цей, той, неозначеними якийсь, деякий), напр.: тривав два дні, відчиниться за годину, припинити на якийсь час; б) міри простору, ваги, вартості (слова типу метр, кілометр, копійка, гривня у поєднанні з кількісними числівниками), напр.: стояти за два кроки, коштує п 'ять гривень.

Використання форм знахідного відмінка в присудковій сполуці нейтралізує власне відмінкові ознаки, напр.: ..являє собою складну систему формальних відношень.

Орудний відмінок - первинною функцією є інструментальна (знаряддя і засіб дії), напр.: Добрими справами прославте себе.

Вторинними є такі функції: а) об'єкта дії і стану, напр.: керувати банком, милуватися природою, гордитися працівниками; б) реального суб'єкта або співучасника дії, напр.: Рахунок закрито комісією; Продукція випущена дочірньою компанією*

Багатством значень відзначаються форми орудного відмінка, які виконують у реченні функцію обставини. Вони виражають: а) шлях руху, напр.: підніматися сходами, іти дорогою; б) порівняння, напр.: лежить колодою; в) час, напр.: працювати тижнями; в) спосіб дії, напр.: реалізувати зі знижкою.

Спостерігаємо здатність орудного відмінка виражати предикативну ознаку, напр.: Диктант був з помилками. Варто звернути увагу на високу активність форм орудного відмінка як компонентів стійких описових (перифрастичних) словосполучень типу перебувати під наглядам, зловживати становищем, збиратися з думками, в яких вони не функціонують ізольовано. Такі вислови подібно до слів відтворюються в мовленні як готові словесні формули і їх треба вивчати та запам'ятовувати.

Місцевий відмінок - виражає розгалужену систему значень, виражаючи їх аналітично, тобто есмантико-функціональнс значення передається прийменником у поєднанні з відмінковою формою.

Власне предметне значення місцевий відмінок реалізує у придієслівній позиції, виражаючи: а) місце дії (загальне локативне значення і просторову позицію) у поєднані з прийменниками в (у), на, по, при, напр.: бути в Києві, розташований на другому поверсі, розкласти по стопах, котились по обличчю, стояв при дорозі; б) знаряддя дії, напр.: транслювали по радіо; в) об'єкта дії (при дієсловах типу упевнюватися, сумніватися, переконуватися, помилятися, розумітися, наполягати, зосереджуватися, шунтуватися, плакати, які нейтралізують значення прийменників в (у), на, по, о (об), перетворюючи їх на своєрідні постфікси), напр.: помилятися в людині, знатися на історії, плакати по матері.

Інші функції місцевого відмінка є вторинними і виникають у результаті вживання місцевого відмінка в функції обставини, наприклад, часу: народитися в травні, зазнати в юності.

Кличний відмінок - виконує в мовленні функцію називання адресата мовлення, тобто осіб, рідше персоніфікованих предметів, напр.: / все то те, душе моя, чого ти сумуєш? (Т. Шевченко). Реалізуючи цю функцію в реченнях з дієслівними присудками у формі наказового способу, поєднує функцію адресата з функцією потенційного суб'єкта дії, напр.: Верни до мене, пам'яте моя! (В. Стус). Ця функція дає змогу кличному відмінку виступати головним членом односкладних речень, напр.: Богдане Івановичу! - вперше назвав його так офіційно.

У конструкціях типу Ви, Петре Омеляновичу, помиляєтеся; Де зараз ви, кати мого народу? кличний відмінок семантично дублює займенник, конкретизує його зміст, підсилює адресність.

У професійному мовленні використання відмінків визначається тим значенням, з яким вони існують у сучасній українській літературній мові. Деяка специфіка зумовлена семантикою дієслів, які ними керують (складні випадки дієслівного керування будуть викладені в окремому розділі) та типом синтаксичної конструкції.

Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання відмінкових форм не викликало двозначності, напр.: контроль бухгалтерії, допомога заводу, виклик брата. Звичайно, її можна уникнути, ввівши слова-конкретизатори або замінивши віддієслівні іменники дієсловами, пор.: контроль з боку бухгалтерії, допомога від заводу, братів виклик або викликати брата.

Застереження можуть стосуватися вживання окремих відмінків, напр.:

1. При дієсловах з часткою не використовують родовий відмінок, а не знахідний, пор.: не позичити гривні, але позичити гривню, не писати статей, але писати статті.

2. Для вираження значення часу переважно використовують родовий відмінок, якщо його вживають з порядковим числівником, займенниками цей, той чи прикметниками, а також для вказівки на дату, напр.: першого квітня дві тисячі першого року, цього року, поточного року, але у подальші місяці року.

 
Увага, даний підручник має низьку якість розпізнавання
Для отримання якісного зображення скористайтеся завантаженням підручника
одним файлом в форматі Djvu на сторінці Зміст
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси