Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
Внутрішні сили, що зумовлюють зміни земної кориЗовнішні сили, що зумовлюють зміни земної кориЗемна радіація
Вулкани та райони їхнього поширенняЗемлетруси та райони їхнього поширенняПівнічно-Східний район
Землетруси та райони їхнього поширенняВулкани та райони їхнього поширенняУ випадку загрози землетрусу
 
Головна arrow Географія arrow Географія - Олійник Я.Б.
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

4.5. Внутрішні сили, що зумовлюють зміни земної кори

Внутрішні (ендогенні) процеси — хімічні й фізичні процеси, що відбуваються всередині Землі. До них належать: розпал радіоактивних речовин, різні хімічні реакції і поліморфні перетворення підкоркових мас, раптові розряди виникаючих напруг. Ендогенні процеси проявляються у вигляді різних тектонічних рухів, процесів магматизму (в т. ч. виверження вулканів), землетрусів.

4.5.1. Вулкани та райони їх поширення

Вулканізмом називається сукупність процесів, пов'язаних із входженням магми в товщу земної хори або її виходом на земну поверхню. Магма — це природний силікатний розплав, який містить багато летючих речовин (води, фтору, водню, кисню та ін.). На значних глибинах магма перебуває в перегрітому стані (тобто температура магми вища від точки її плавлення), але через існуючий тут значний тиск вона зберігає пластичний, близький до твердого стан. При зменшенні тиску перегріта магма швидко переходить у вогняно-рідкий і частково газоподібний стан, її об'єм дуже збільшується, і магма із величезною силою проходить у верхні шари земної кори. З підняттям магми і зменшенням тиску відбувається інтенсивне виділення газів. Під їхнім тиском проходять вибухи, які пробивають канали у верхніх товщах земної кори, і через них магма виходить на поверхню Землі.

Виливаючись на поверхню і втрачаючи летючі речовин, магма перетворюється у лаву. В результаті вулканічних вивержень утворюються вулкани. У більшості випадків вулкан є конусоподібною горою, яка виникає внаслідок неодноразових вивержень вулкану і нагромадження вулканічних продуктів (лави, попелу, каменю). Канал, через який вулканічні породи виходять на земну поверхню, називається жерлом вулкану, а його витік — кратером.

Вулкани поділяються на діючі і згаслі. До діючих належать ті, виверження яких відбувається нині або спостерігалось в історичному минулому. Згаслі вулкани були діючі в доісторичний час. Вони є на Британських островах, у Центральній Європі, Сибіру, Аравії, Індостані та інших районах.

Вулкани поширені на земній поверхні нерівномірно. Найбільша кількість вулканів (понад 600) зосереджена у Тихому океані. Там вони утворюють пояс, який простягається від Алеутських островів до Патагонії і від Камчатки до Нової Зеландії і Антарктиди (Тихоокеанське вулканічне кільце). У цій зоні часто бувають сильні землетруси.

До інших вулканічних регіонів належить молодий Альпійсько-Гімалайський пояс гір і серединні океанічні хребти. Так, Серединно-Атлантичний хребет піднімається над водою у вигляді вулканічних островів (Ісландія, Азорські острови та ін.).

Вулканізм відіграє значну роль у формуванні рельєфу, створюючи гори і рівнини. Він має вплив також і на атмосферу (при виверженнях у повітря надходять вуглекислий газ, водяна пара, пилові частинки), на води, рослинний і тваринний світ і господарську діяльність людини. Спостереження за вулканами здійснюють вулканологічні станції. Одна з найстаріших працює на Везувії.

4.5.2. Землетруси та райони їх поширення

Землетруси — підземні поштовхи і коливання земної поверхні більшої або меншої сили. Вони виникають у результаті раптових зміщень і розривів у земній корі та у верхній частині мантії Землі і передаються на значну відстань пружними коливаннями. Місце виникнення поштовхів називається джерелом, або гіпоцентром, землетрусу. Розміщена над ним ділянка земної поверхні називається епіцентром. Джерела знаходяться на різній глибині, але переважно в межах земної кори (0—60 км). Найбільша кількість джерел зустрічається до глибини 500—600 км. Звичайно, землетруси пов'язані з тектонічними рухами і зумовлені майже миттєвими зміщеннями мас у товщі Землі з утворенням розривів. Найсильніші землетруси фіксуються на земній поверхні: в глибоководних жолобах, у гірляндах островів Тихого океану, в Альпійсько-Гімалайському поясі Європи, Гімалаях, Тянь-Шані, Кордильєрах, Альпах, у новітніх тектонічних депресіях — грабенах (оз. Байкал, регіон Східно-Африканських озер та ін.).

Залежно від причин виникнення землетруси поділяються на три типи:

1) тектонічні, пов'язані з утворенням у земній корі розломів і рухами по них брил земної кори (95 %);

2) вулканічні, які виникають у зв'язку з рухом магми в джерелі й каналі вулкана і вибуховими викидами вулканічних газів;

3) обвальні, які відбуваються при обвалі в підземних пустотах від удару обваленої маси.

Землетруси вивчаються сейсмічними станціями, оснащеними високочутливими приладами — сейсмографами. Оцінка сили землетрусів проводиться за дванадцятибальною шкалою. Землетруси в і бал люди не відчувають, 2 бали — дуже слабкі, 3 — слабкі, 4 — помірні, 5 — досить сильні, 6 — сильні, 7 — дуже сильні, 8 — руйнівні, 9 — спустошливі, 10 — нищівні, 11 — катастрофічні і 12 — особливо катастрофічні. В середньому на Землі щорічно відбувається 1 катастрофічний і 110 руйнівних землетрусів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси