Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
Логічні форми мисленняОсновні закони логічного мисленняВ. Ю. Середа. Вчись мислити логічноПоняття про мислення. Мислення як процесПоняття форми мислення і закони мисленняЕксперимент Дж. Пратера: ефективність мисленнєвого тренуванняСтадії технологічного процесу виробництва продукції в закладах...МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТМисленняФорми мислення
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія - Скрипченко О.В.
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

7.5. Логічні форми мислення як продукти мисленнєвого процесу

Мислення вивчає не тільки психологія. Для філософії мислення виступає як суспільно-історичний процес, як процес виникнення та історичного розвитку пізнання людиною світу. Філософію цікавить остаточний продукт мисленнєвого пізнання, його відображувальні можливості (відображає він світ чи ні?). Психологія ж концентрує увагу на процесі мислення конкретної людини у її соціально-історичній зумовленості, на самому процесі здобуття продуктів мислення.

Логіка - це наука про форми і закони мислення. Об'єктом логічного дослідження є "форми" мислення: поняття, судження, умовисновки. Логіку цікавить правильне, істинне мислення. Велике значення для розвитку логіки мали праці Аристотеля, в яких він показав, що правильні міркування підпорядковані невеликій кількості законів, які залежать не від змісту висловлень, а тільки від "їхньої форми. З огляду на це Аристотелеву логіку називають формальною, а його самого вважають батьком формальної логіки.

З погляду логіки, правильним є таке мислення, яке вирізняється визначеністю і чіткістю, несуперечливістю, послідовністю, обґрунтованістю і доказовістю, тобто правильною думка буде тоді, коли вона відповідає логічним законам. Досягти правильного мислення, не розуміючи понять, за допомогою яких суб'єкт бажає висловити думку, неможливо.

Поняття - це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу в їхніх істотних, необхідних ознаках і відношеннях. Істотність ознак об'єкта має відносний характер, тому що суттєвість його сторін змінюється залежно від того, яку мету висуває собі людина. Наприклад, геолог вивчає одні характеристики Землі, а геодезист - інші.

Існують родові і видові ознаки. Родовими називають ознаки, істотні для предметів одного класу, видовими - ті, які лежать в основі вирізнення певної групи предметів у межах роду. Сукупність істотних ознак, спільних для всіх предметів певного класу, що входять у це поняття, називають змістом поняття.

Обсяг поняття означає певну сукупність, множину, клас предметів, кожний з яких має ознаки, відображені в змісті поняття.

Співвідношення між змістом і обсягом поняття визначається законом зворотного відношення між його змістом і обсягом. Суть цього закону полягає в тому, що зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг, і навпаки - зменшення змісту поняття збільшує обсяг. Наприклад, в обсяг поняття "мистецтво" входять усі види мистецтва (література, живопис, театр, кіно, архітектура, музика тощо). Змістом цього поняття є істотні ознаки, спільні для всіх видів мистецтва (мистецтво - це відображення дійсності в емпіричних образах). Поняття "архітектура" менше за обсягом і містить у собі ознаки мистецтва (архітектура - це відображення дійсності в чуттєвих образах). Крім того, воно має ще й свої ознаки, яких нема в інших видів мистецтва (наприклад, архітектура - мистецтво споруджувати будівлі).

Поняття поділяють на види за їхнім обсягом і змістом. За обсягом поняття бувають одиничні, загальні і збірні.

Одиничне поняття - поняття, в якому відображаються ознаки якого-небудь одиничного предмета або явища ("Земля", "Київ" тощо).

Загальні поняття відображають ознаки певної групи чи класу (множини) предметів. Обсяг таких понять завжди буде більшим від обсягу одного елемента. Наприклад, "планета", "дерево", "лампа", "держава" тощо.

Збірні поняття відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле. Ці поняття охоплюють ознаки особливого, збірного індивідуального предмета. Наприклад, "оркестр", "листя", "сузір'я" тощо.

За змістом ознак, що становлять видову відмінність виділених предметів, поняття поділяють на конкретні й абстрактні.

Конкретні поняття відображають предмет у сукупності його ознак. Цим поняттям відповідають певні конкретні предмети, напр.: "книжка", "школа" тощо.

Абстрактні поняття відображають будь-яку ознаку предмета, яка відділяється подумки від предмета і сама стає предметом мислення, напр.: "мужність" "сила", "загадковість" тощо.

Кожне поняття існує у зв'язку з іншими. На основі порівняння змісту й обсягу понять їх поділяють на дві великі групи: порівнянні та непорівнянні. Ті поняття, у змісті яких є спільні ознаки, називають порівнянними. Наприклад, "прямокутник" і "квадрат", їхній спільний найближчий рід - поняття "плоска фігура". Непорівнянні поняття не мають найближчого спільного родового поняття.

Порівнянні поняття поділяють на сумісні і несумісні.

Сумісними називають такі, які передбачають повний або частковий збіг обсягів порівнянних понять ("прямокутник" і "квадрат" - сумісні поняття). Сумісні поняття включають у свій обсяг такі поняття, які перебувають у відношенні тотожності, підпорядкованості та часткового збігу.

Несумісні поняття - це поняття, обсяги яких зовсім не збігаються. До несумісних належать поняття, які перебувають у відношенні спів-підпорядкування, протилежності і суперечності.

Поняття і слово становлять єдність. Поняття існує і закріплюється в слові. Проте поняття і слово не є тотожними. Слово - засіб утворення поняття, елемент мови, а поняття - продукт діяльності мислення, елемент думки.

Якщо поняття відображає сукупність істотних ознак предметів, то судження як форма мислення відображає окремі відношення між предметами і їхніми ознаками, причому шляхом ствердження або заперечення. Істинним буде судження, в якому стверджується ознака, яка належить предметові, або заперечується ознака, яка не належить предметові. Отже, судження істинне, коли його зміст відповідає істинному стану речей.

Усі судження поділяють на дві групи: прості і складні. У простому судженні щось стверджується або заперечується.

Судження, в якому стверджується або заперечується наявність певної властивості в того чи іншого об'єкта, - це судження про належність, або атрибутивне ("Одеса - місто-герой").

Судження, яке відображає відношення між об'єктами, - це судження про відношення, або релятивне ("Планета Юпітер за розмірами більша за планету Земля").

До простих суджень належать ще судження про існування, або екзистенціальні судження ("Вчені стверджують, що невпізнані літальні об'єкти існують").

Судження, в якому стверджується або заперечується ознака предмета, множини (класу) або частини множини (класу) предметів, незалежно від будь-яких умов, називають категоричним ("число 1232 ділиться на 4"). Категоричні судження поділяють на види:

- за якістю - стверджувальне або заперечне;

- за кількістю, тобто за множиною предметів, про яку в ньому йдеться, - на одиничні, часткові та загальні ("Аристотель - основоположник формальної логіки"; "Деякі чотирикутники є квадратами"; "У будь-якому трикутнику сума внутрішніх кутів дорівнює 180°");

- за якістю і кількістю - загально стверджувальні, частково стверджувальні, загально заперечні і частково заперечні.

Декілька простих суджень, об'єднаних в одне, називають складними судженнями. У складних судженнях кілька простих суджень об'єднуються сполучниками. Основними серед бінарних (що складаються з двох частин) сполучників є кон'юнкція (об'єднання) (сполучник 0" роздільна і нероздільна диз'юнкція (сполучник або), імплікація {якщо...то) і еквіваленція {тоді і тільки тоді, коли).

Зв'язки між предметами чи між предметами і їхніми ознаками бувають можливими, дійсними або необхідними. Відповідно до зв'язків між предметами судження поділяють на судження можливості, дійсності та необхідності.

За значенням істинності всі судження поділяють на три групи: тотожно істинні, або закони; тотожно хибні; здійсненні.

Людина здобуває знання безпосереднім та опосередкованим шляхом. Безпосередній шлях - це шлях прямої взаємодії суб'єкта з об'єктом. Коли ж безпосередній шлях для здобуття знань неможливий, то людина здобуває їх у процесі послідовного логічного міркування на підставі накопичених знань.

Отже, опосередковані знання - це ті знання, які суб'єкт здобуває шляхом виведення із вже готових, перевірених на істинність знань. Ці знання потребують логічного доведення, аргументації тощо.

Думки людини перебувають у нерозривній єдності зі словом. Проте судження і речення, будучи нерозривно пов'язаними, не є тотожними. Судження - це акт мислення, його продукт, а речення - граматична конструкція, певне сполучення слів.

Існують знання у формі суджень, а формою здобуття таких знань є умовивід - форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводять нове судження. Умовивід може бути як правильним, так і неправильним. В останньому відсутній послідовний зв'язок між судженнями. Неправильні умовиводи поділяють на дві групи: неправильні логічно та умовиводи, неправильність яких зумовлена неточністю словесного вираження думки.

За характером логічних форм і характером логічного висновку умовиводи поділяють на два різновиди: необхідні і правдоподібні (ймовірні). Серед необхідних найпоширенішими є дедуктивні умовиводи. За допомогою дедуктивних (від лат. - виведення) міркувань переходять від загальних положень до конкретних. Отже, дедуктивний умовивід дає змогу зрозуміти конкретний факт на основі загального положення. Цими вихідними положеннями є аксіоми, вислови, що несуть певну обґрунтовану думку. Вони виражають загальне правило (закон) або знання про частину класу предметів чи одиничний предмет, який підпорядкований цим загальним правилам. Якщо всі судження такого умовиводу істинні, таку схему називають дедуктивною, або правилом виведення. Наведемо приклади дедуктивних умовиводів: "Якщо йде дощ, земля стає мокрою. Йде дощ. Отже, земля мокра"; "Всі рідини пружні. Вода - рідина. Отже, вода пружна". У звичайному спілкуванні дедукція не завжди виступає у розгорнутій формі. Але кожного разу, коли виникає сумнів в обґрунтованості зробленого висновку, необхідно повернутися до загального положення та судження про одиничний факт. Тільки так можна виявити помилку і домогтися правильного умовиводу. Схем правильних дедуктивних умовиводів нескінченна кількість. Логічні закони, що лежать в основі правильних міркувань, об'єктивні й не залежать від свідомості та волі людини.

Будь-який закон спирається на певну кількість фактів, які довелося спостерігати дослідникові, який, вийшовши за їхні межі, сформулював загальне універсальне положення (закон).

Виникає питання, як перейти від знання про обмежене коло фактів до нового, більш загального або широкого і разом з тим істинного знання. Отже, назріла проблема індукції. Суть її зводиться до проблеми переходу від знання про окремі предмети досліджуваного класу до знань про всі предмети цього класу. Індуктивним (від лат. - наведення) називають умовивід, у результаті якого на підставі знань про окремі об'єкти певного класу дістають загальний висновок, який стосується всіх об'єктів цього класу. Прикладом індуктивного умовиводу може бути такий: "Залізо проводить електричний струм. Олово проводить електричний струм. Мідь проводить електричний струм. Цинк проводить електричний струм. Алюміній проводить електричний струм. Платина проводить електричний струм. Залізо, мідь, олово, цинк, алюміній, платина - метали. Усі метали проводять електричний струм". Чи правильно зроблено висновок? Це можна встановити лише з додаткових досліджень, а поки їх не проведено, можна говорити тільки про ймовірну (можливу) істинність здобутого висновку. Отже, висновок ми отримали з допомогою неповної індукції, тож він є правдоподібним умовиводом. Неповна індукція не гарантує істинності зроблених висновків, а лише висуває гіпотези, припущення, істинність яких необхідно обґрунтувати.

Неповну індукцію поділяють на популярну і наукову. У популярній індукції застосовують простий перелік об'єктів, наукових методів дослідження предметів не використовують. Популярну індукцію вважають найпростішою індукцією. Вона лежить в основі прикмет, які є узагальненням спостережень.

У науковій неповній індукції напрям думки такий самий, як і в інших видах індукції, але відмінність її від популярної полягає в тому, що в ній вирішального значення набуває не кількість фактів, а спеціальний добір випадків, які вивчають у різних ситуаціях і умовах. Отже, наукова індукція - це умовивід, у якому загальний висновок здобувають на підставі знання необхідних ознак і властивостей. Висновок наукової індукції вищий, ніж популярної, але все ж таки має ймовірний характер.

Повна індукція - це такий метод міркування, за якого загальний висновок роблять на основі розгляду всіх можливих окремих випадків. Наприклад: "Коло перетинається прямою у двох точках. Еліпс перетинається прямою у двох точках. Парабола перетинається прямою у двох точках. Гіпербола перетинається прямою у двох точках. Коло, еліпс, парабола та гіпербола - це види конічних перерізів. Усі конічні перерізи перетинаються прямою у двох точках" Цей приклад свідчить, що на основі знань про окремі об'єкти класу можна здобути знання про клас цих об'єктів. Повна індукція є одним із необхідних умовиводів, тобто таким, який випливає з істинних положень (посилок).

До правдоподібних (ймовірних) умовиводів належить аналогія. Аналогією називають умовивід, що здобувається через шукання у двох предметах кількох однакових ознак та утворення висновку, що ці предмети мають ще й інші спільні ознаки. Наприклад, В.Ю. Середа пише, що Земля і Сонце схожі між собою за багатьма ознаками: вони є небесними тілами однієї планетної системи, обидва тіла перебувають у русі, мають подібний хімічний склад (хімічні елементи, які є на Землі, шляхом спектрального аналізу були відкриті й на Сонці) тощо. На Сонці було виявлено новий елемент, ще не відомий на Землі. Його назвали гелієм. За аналогією було зроблено припущення, що цей елемент є також на Землі. Висновок виявився правильним, невдовзі на Землі цей елемент був відкритий.

Отже, аналогія, як і неповна індукція, хоч і є ймовірним умовиводом, цінна тим, що дає змогу робити припущення, гіпотези, здогадки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси