Навігація


Головна
ПОСЛУГИ
Гостьова книга
Правила користування
Авторизація/Реєстрація
Розпад СРСР та утворення СНДУкраїна і утворення СРСРНапад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської...Утвердження радянського устрою в Україні в процесі утворення СРСРПерехід до НЕПу. Утворення СРСР
Досягнення й складнощі українізаціїПолітика українізаціїДосягнення і ускладнення процесу українізації (коренізації).Політика українізації, її досягнення в освіті і науціПОЛІТИКА "УКРАЇНІЗАЦІЇ" У 20-Х pp.
 
Головна arrow Історія arrow Історія України - Гарін В.Б
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Утворення СРСР

Згідно Конституції 1919 р. Україна вважалася формально незалежною державою. Проте суверенітет країни зводився до мінімуму. В Україні здійснювався суворий контроль московського центру, що забезпечувався трьома силами, - РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У, Червоною армією і карателями ЧК.

У грудні 1920 р. між РРФСР і УРСР був підписаний Союзний робітничо-селянський договір, згідно якому республіки вступали до військово-економічного союзу. Створювалися об'єднані комісаріати військових і військово-морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, транспорту, пошти і телеграфів, що перебували в прямому підпорядкуванні РНК РРФСР. Подібні договори були за-ключені Радянською Росією і з іншими радянськими республіками. Це було вирішальним кроком до створення єдиної централізованої держави більшовиків.

30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР прийняв Декларацію про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і затвердив Союзний договір. У договорі вказувалося, що "незалежні радянські республіки добровільно і на рівноправних умовах вступають до державного союзу і деякі свої повноваження передають органам центральної влади". Під контроль союзного уряду потрапляли: зовнішня торгівля, армія і флот, зовнішня політика, фінанси, транспорт і зв'язок. У сфері республіканських органів влади залишалися внутрішні справи, освіта, юстиція, землеробство і соціальне забезпечення. З метою гарантії "добровільності" союзу, кожна республіка мала право виходу з нього, що було зафіксоване в Конституції 1924 р. Оскільки вихід республіки з союзу міг бути здійснений тільки за згодою комуністичної партії, подібна ситуація практично виключалася. Суверенні права республік перетворювалися на фікцію, а СРСР - у фактично унітарну, централізовану державу "диктатури пролетаріату", підмінену диктатурою більшовицького центру. Столицею нової держави стала Москва.

Проти подібного договору спробував виступити глава РНК України X. Раковський, який швидко зрозумів, що чим більші повноваження отримає український уряд, тим більше особистої влади він матиме. Незабаром цей "захисник українського суверенітету" поплатився за свою позицію. На початку 1923 р. X. Раковський був знятий з поста голови уряду УРСР і згодом розстріляний. Новим главою РНК України був призначений "непохитний" більшовик Чубарь.

Україна стала другою (після Росії) за чисельністю населення і економічним потенціалом союзною республікою. її територія дорівнювала 450 тис. кв. км., населення досягало 28 млн чоловік, з яких

22 млн були українцями, а 6 млн доводилося на росіян, євреїв, поляків і представників інших народів. Столицею Радянської України було проголошено місто Харків.

"Українізація"

У квітні 1923 р. XII з'їзд РКП(б) вніс зміни до національної політики більшовиків. Було вирішено зміцнити вплив партії серед корінного населення союзних республік. Нова національна політика передбачала широке залучення місцевих кадрів до республіканських партійного і державного апаратів. В Україні ця політика отримала назву "українізація". Існує версія, що цілком має право на життя, що ця політика була широкомасштабною провокацією, спрямованою на виявлення і подальше знищення національно свідомих елементів серед населення радянських республік.

У 1922 р. в Україні з 55 тис. комуністів 54 % складали росіяни,

23 % - українці і 14 % - євреї. У державному апараті республіки кількість українців не перевищувала 35 %. Більшовики вважали за необхідне надати партії та уряду більш національний характер. Крім того, широке залучення українців на керівні посади повинне було продемонструвати західним українцям, що Радянська Україна цілком може задовольнити їх національні інтереси. Українізація проводилася за декількома головними напрямами: залучення українців до партії і надання їм важливих посад у партійному і державному апараті; широке розповсюдження української мови; заохочення розвитку української культури і науки.

У результаті виконаної роботи частина українців у КП(б)У зросла до 60 %. Деякі з українських комуністів отримали високі партійні та державні посади. Особливо вражаючих результатів українізація досягла в області освіти. До 1929 р. в Україні діяло 80 % шкіл, 60 % технікумів, 30 % інститутів з українською мовою навчання. У республіці виходило 426 газет, із них українською мовою - 373. До України повернувся з еміграції видатний історик і громадський діяч М. Грушевський, який очолив історико-філософське відділення АН УРСР.

Незабаром підійшов час перших п'ятирічок, індустріалізації та колективізації, а разом із ними і час нової хвилі масового терору. На початку 1930-х рр. політика українізації була поступово згорнута.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси